Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

З точки зору природи дії, законів ритму актори Кийдрамте рухалися в напрямку,
ініційованому митцями, які докорінно змінили загальне уявлення про сценічну
пластику а, відтак, інтенсивно вплинули на світовий театральний процес. Тож
роботою над «Макбетом» («Едіпом-царем», «Гайдамаками») Л. Курбас зі своїми
учнями, насамперед, у сфері тілесної виразності, активізували інтегративні тенденції
в національному театрі.
На жаль, про роботу Л. Курбаса — виконавця заголовної ролі — майже нічого
не відомо. Історія нам лишила, хіба що, однозначне схвалення О. Слісаренка,
зроблене невдовзі по прем’єрі. Оприлюднені майже через півсторіччя позитивні
відгуки М. Бажана й В. Василька не були конкретизовані з точки зору сценічних
подій 349 . Останній з цих авторів, у монографії «Театру віддане життя», взагалі
обмежився двома реченнями: «З акторів на першому місці був сам Лесь Курбас
у ролі Макбета. Його палкий темперамент, гострота мислі, глибоке проникнення
у психологію свого героя допомогли акторові розкрити зміст одного з найвеличніших
творів драматурга» 350 .
На цьому тлі на суттєве увиразнення «акторського портрету» Л. Курбаса —
Макбета претендує, хіба що, запропонований В. Гаккебушем опис однієї зі сцен
за участі героя 351 . Втім, згаданий епізод, радше, належав виставі 1924 року, де
Макбета грав І. Мар’яненко. Повертаючись до вистави 1920 року, зазначимо:
Л. Курбас тоді міг застосовувати новаторські сценічні прийоми, що, власне, й намагався
довести В. Гаккебуш.
Якщо пристати на цю точку зору, то в подібних спробах Л. Курбас міг спиратися
на виконавицю головної жіночої ролі — Л. Гаккебуш, яка тільки-но приєдналася
до трупи 352 . В. Чистякова згадувала, що сам Л. Курбас під час об’єднання
Молодого й Державного драматичного театрів привернув її увагу до Л. Гаккебуш,
яку в «Гайдамаках» призначили на роль Польщі. У Кийдрамте вона вже грає
Перше слово поета, а з колишнього репертуару Молодого театру — Йокасту,
Марію («Гріх»). Звичайно, їй випало виконувати заголовну роль у «Панні Марі»,
створеній В. Винниченком — її близьким приятелем — спеціально для неї. За його
ж таки порадою, обдарована аматорка 1917 року (після короткого навчання
у О. Таїрова) дебютує на сцені Національного театру, але досить швидко стає
гарячою прихильницею Л. Курбаса, що В. Василько так пояснював: «В особі
349
Див.: Бажан М. У світлі Курбаса […] — С. 283–287; Василько В. Режисер-новатор
/ Василь Василько // Вітчизна. — К., 1963. — № 12. — С. 169–170.
350
Василько В. Театру віддане життя […]. — С. 179.
351
Гаккебуш В. Рита Нещадименко: нарис […]. — С. 27.
352
Докладніше про це див.: Єрмакова Н. Акторська майстерність Любові Гаккебуш
/ Н. П. Єрмакова; АН УРСР; ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. — К.: Наукова думка, 1979.
Олександра Степановича вона бачила високоталановитого режисера-новатора,
шукача нових шляхів у театрі, режисера, який був для неї відкриттям, творчою
знахідкою з великими перспективами» 353 .
Сама Л. Гаккебуш не могла не зацікавити керівника Кийдрамте як представниця
рідкісного для українського театру типу актора інтелектуального плану.
Унікальна специфіка індивідуальності, згодом розвинена у співпраці з реформатором
українського театру, виділяла її з-поміж акторського загалу. Найперше,
що захоплювало колег, було вміння до дрібниць точно фіксувати весь спектр
ознак сценічного образу. Цю рису керівник Кийдрамте цінував особливо високо
як засадничу для митців власної школи. В. Василько, згадуючи про навчання
в Кийдрамте, зауважував: «В нашому вжитку слова “побутовщинa”, “нутряк”,
“жанрист” означали негативні якості акторської гри. Курбас, як і раніше, наполягав
на фіксації ролі: “Зафіксована форма, — казав він, — це чаша, наповнена
емоціями”» 354 . Тому приєднання до трупи Л. Гаккебуш у переддень роботи над
«Макбетом» було принципово важливим.
Окрім того, вона була актрисою трагедійного плану. М. Бажан, який в підлітковому
віці в Умані вперше побачив Л. Гаккебуш в ролі леді Макбет, згадував:
«Величавість — оце був той тонус, той музичний лад, на якому розкішно і щедро
карбувала свої викінчені трагічні ролі Любов Михайлівна, начебто самою природою
створена саме як актриса трагічного плану, одна з тих не багатьох актрис
світового театру, якій не треба було захекуватися, задихатися, виснажуватись,
силоміць примушувати себе спинатися навшпиньки, щоби стати врівень з трагічними
образами Шекспіра і Софокла, Шевченка і Горького» 355 . Звичайно, таких
вершин актриса досягла не одразу, але 1920 року вона, на загальну думку, зробила
чимало для того, щоби стати врівень зі своїм партнером — Л. Курбасом.
У виставі Кийдрамте образи обох героїв тематично були спорідненими, хоча
«вектори» їхнього розвитку помітно відрізнялися. Якщо Макбет поступово деградував,
розчавлений тягарем нечистої совісті, то його дружина — від початку
переконана в «нормальності» злочину — рішуче, без жодних сумнівів йшла
до своєї мети. І коли, здавалося, ніщо не могло зупинити одержиму честолюбством
жінку, відбувався раптовий злам. Актриса з рідкісною для молодої виконавиці
силою відтворила пробудження тієї єдиної людської риси, що затамувалася
в душі героїні, — здатності відчути і осягнути всю безмежність свого падіння.
В. Чистякова згадувала: «Глядача особливо вражала сцена сомнамбулізму,
353
Лист В. Василька до Н. Єрмакової від 9 грудня 1969 року. — Зберігається в архіві автора.
354
Василько В. Театру віддане життя […]. — С. 187.
355
З листа М. Бажана до В. Гаккебуша від 17 жовтня 1968 р. — Копія зберігається в архіві
автора.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
128
розділ другий КИЙДРАМТЕ
129