Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Кожен більш-менш серйозний відгук містив похвалу акторам, подеколи
зі згадкою про вирішальну роль постановника, чиї думки з цього приводу збереглися
у невеликих, хоча й, промовистих фрагментах, засвідчуючи велику ретельність
підходів. Так, приміром, було із зауваженнями Л. Сердюку (Мокій)
та О. Доценко (Уля) 1186 . Вже перша фраза містить програмну установку на граничну
довіру до кулішівського тексту. Йдеться про необхідність «збудувати образ
в залежності від матеріалу», водночас «організовувти свій матеріал у внутрішньому
тонусі» 1187 .
Короткі репліки Л. Курбаса стосовно акторських показів окреслюють постать
Мокія, яку, на думку частини дослідників, драматург не надто увиразнив. Радше
за все, пересічній уяві бракувало авторської вказівки: Мокій позитивний герой,
чи ні. Прозорою в цьому сенсі виглядає спроба Й. Шевченка вписати Мокія в певний
соціальний контекст: «Інтересний рисунок знайдено також і для “проєкції ”
молодого й палкого темпераменту, представника “нового покоління” українського
майбутнього — комсомольця Мокія (арт. Сердюк)» 1188 . Зауваження Л. Курбаса
на пробах не змальовують політично заангажованого кандидата в комсомольці,
у нього Мокій — примхливий тип молодого ентузіаста, безпосереднього у своїх
реакціях, трохи занудного, але щирого й симпатичного: «Смішно те, що він воює.
Весела, не завзята хода, а легка, забавна, задорна, ходить, наче посвистує, наче баламкає
ногами. Тільки не впасти в шарж… Мокій — “захоплений” плескає, енергія
це русло, а зовнішність моторна… Вихор у голові, розгін, мрійність… Для молодості
характерні різкі повороти всім тілом. Педант, підкреслює кожне слово» 1189 .
Крім констатації особливостей характеру героя, Л. Курбас пропонував засоби
його сценічного вирішення, технологію творення ролі. З методологічної точки
зору йшлося про синтез прийомів театру психологічної правди та театру широкого
узагальнення й типізації. П. Рулін, приміром, звернув увагу на «гарну щиру
недоречність» героя Л. Сердюка, який через те здавався трохи кумедною дорослою
дитиною — «єдиний підхід, що всю лінію цієї постаті виправдовує» 1190 .
Ін фантильність Мокія відігравала роль такого собі «резонатора», здатного
органіч но поєднати іноді прямо протилежні реакції героя. Результат був гід-
1186
У «Філософії театру» цей текст надрукований із серйозними помилками. Більшість
зауважень Л. Курбаса були адресовані виконавцю ролі Мокія. Упорядник заміняє «Мокій»
словом «макет», що перетворює текст на нісенітницю.
1187
Курбас Л. Режисерські настанови до вистави «Мина Мазайло» // Курбас Л. Філософія
театру […]. — С. 720.
1188
Шевченко Й. «Ножиці» в театрі: (До підсумків сезону) […]. — С. 115.
1189
Курбас Л. Режисерські настанови до вистави «Мина Мазайло» […]. — С. 720–721.
1190
Рулін П. «Березіль» у Києві […]. — С. 149.
но по ціно ва ний сучасниками. Вайлувато-чарівний, замріяно-палкий, несподіваний
у подеколи зовсім дитячих реакціях, «завзятий фольклорист» (за виразом
Й. Шев чен ка) герой Л. Сердюка в цілому був романтиком-ентузіастом — виразником
цілого поко ління молодих українських мрійників, засліплених своєю мрією,
вкрай вразли вих і, радше, не здатних до боротьби. Образ вийшов хвилюючим
і привабливим, до того ж майстерно зіграним, що в надміру патетичній формі висловив
один з рецензентів: «Формально блискуче грає Мокія Сердюк» 1191 .
Уважний до всіх виконавців, Л. Курбас із особливою ретельністю працював
над образом Мини. Й. Гірняк згадував, як під час читання комедії найперше дослухався
до реплік дядька Тараса, передбачаючи свою подальшу роботу над ним.
Натомість: «Догледливий педагог штовхнув мене на складніший шлях боротьби
з самим собою, за що мені довелося з глибокою вдячністю схилити перед ним свою
голову» 1192 . Л. Курбас працював із Й. Гірняком виключно самовіддано, недаремно
постать головного героя виросла у виставі «Березоля» до вражаючих масштабів.
Якщо для формальних антиподів — тьоті Моті та дядька Тараса — постановник
не шкодував яскравих сатиричних фарб, буфонадних прийомів, то Мина потребував
гротеску, який підносив би постать пересічного «радслужбовця» до висот
трагедії. «Ретельно добиралися й фіксувалися до найдрібніших деталей поведінка,
манери, зовнішність, пластика й ритміка. Характерне звучання мови, широка
гама переживань Мини, бодай і викликаних нікчемними, дріб’язковими причинами,
надавали його образу глибини й об’ємності» 1193 .
Слова безпосереднього учасника вистави дістають підтвердження у розвідці
В. Хмурого, коли той наголошував: «Легенький натяк драматурга, хто такий
справді його персонаж, актор поглиблює до графічної чіткості. Його Мина
Мазайло увесь in extremis. Кожен його крок по сцені, кожен його вчинок, рух
пальця, навіть усмішка виходять із грітої все життя в серці мрії і по сантиметру
наближають до її здійснення» 1194 . Л. Курбас намагався збільшити масштаб постаті
героя, не змінюючи його органічної природи, уникаючи побутовізму й надмірного
психологізму. Тож, як зауважив рецензент, «Мазайло Гірняка зовсім
не соціально-конкретний тип, але символічний образ, формально дивовижно витончений
і простий» 1195 . У центрі спектаклю постановником для нього вибудовувалася
спеціальна трьохактна «моновистава».
1191
Романовский М. «Мина Мазайло»: («Березіль») / М. Романовский // Харьковский
про летарий. — Х.,1929. — 26 апр.
1192
Гірняк Й. Спомини […]. — С. 312.
1193
Черкашин Р. Ми — березільці: Театральні спогади-роздуми […]. — С. 59.
1194
Хмурий В. [В. Бутенко] Йосип Гірняк: етюд / В. Хмурий […]. — С. 31.
1195
Романовский М. «Мина Мазайло»: («Березіль») […].
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
406
розділ четвертий «БЕРЕЗІЛЬ» у харкові
407