Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

тут дано ролю виголоднілого мало не на кістяк, злого, голодного пса Падури.
І успіх режисера полягав між іншим у тому, що ці навмисні невідповідності були
подолані. У тендітну підлітковість Маклени-Ужвій, у виголоднілість і кусючість
Падури-Крушельницького вірилося. Як вірилося в філософію того, що пізніше
філософи-екзистенціялісти на звуть закиненістю людини в світ, у темряву
життя» 1471 . Наведені резони змушують уважніше поставитися до естетичних підвалин
і образу головної героїні, і вистави в цілому — без цього неможливо окреслити
спектр їхніх тем та ідей.
Л. Курбас добре розумів, що автор дав п’єсі ім’я центрального персонажа,
акцентуючи на його знаходженні у фокусі проблематики твору, як це було з
«На родним Малахієм» та «Миною Мазайлом». Головні засади сценічного розв’язання
«Маклени Граси» вказують на внутрішній зв’язок усіх трьох постановок.
Узяти для прикладу очевидні мізансценічні паралелі. Сяяння сонця зачину
«Народного Малахія» контрастувало з мороком останньої сцени, де догорав
благенький вогник свічки, «Маклена Граса» — починалася у темряві, крізь яку
ледь пробивався вогник свічки в руках Анелі (В. Чистякова), тоді як сонце мало
сходити лише наприкінці (нагадаймо, що у Л. Курбаса було інакше). Р. Черкашин
зауважив, що «фінал березільської вистави “Маклена Граса” був пройнятий тією
самою душевною тривогою, що й фінал забороненого “Народного Малахія”» 1472 .
На цьому майже дзеркальному обрамленні взаємні переспіви, ремінісценції, відлуння
згадуваних сценічних творів не закінчувалися. До сонця і свічки додалася
дудка, що замінювала Малахаєві уявні симфонії, а Падурові — цілком конкретний
рояль і симфонічний оркестр. Сучасні літературознавці це пояснюють
так: «Для письменника характерним є використання наскрізних поліфункціональних,
універсальних деталей — знаків національного культурного дискурсу…
Такою деталлю стає перш за все “дудка вкраїнська”. […] Ця дудка польського
музиканта своєю безсумнівною кореляцією з “дудочкою вкраїнською”
з інших п’єс драматурга доводить абсолютну відносність польського колориту в
“Маклені Грасі ”» 1473 .
Перегукуються долі Любини й Олі, які у «Народному Малахаєві» опиняються
у борделі, та Маклени, яка робить спробу вийти на панель. Ю. Шевельов, порівнюючи
ці ситуації, звернув увагу лише на посилення трагічних обертонів теми:
«Любуня потрапила до дому розпусти в молодості, Маклена стає перед цією пер-
1471
Шевельов Ю. (Шерех Ю.) Я — мене — мені… (і довкруги): спогади […]. — С. 226.
1472
Черкашин Р. Ми — березільці: Театральні спогади-роздуми […]. — С. 97.
1473
Свербілова Т. Від модерну до авангарду: Жанрово-стильова парадигма української
драматургії першої третини ХХ століття […]. — С. 518.
спективою в тринадцять років» 1474 . Пошук Любиною батька, який втік від родини,
завершується її самогубством. Маклена, кинувши напризволяще безпомічних
батька й сестру, теж прирікає їх на смерть. М. Куліш цей мотив відтіняє стосунками
Анелі та Зброжека, і тим додає поліфонічності темі деформації й нищення
сім’ї, присутньої майже в усіх його п’єсах. Озвучені Малахієм образи всесвітньої
катастрофи домальовують пророцтва Падура: «Дев’яносто тисяч п’ятсот трун…
Минуть ще роки, десятки років, і цими трунами можна буде оперезати всю землю,
ma fille, по екватору» 1475 . Малахій «спокушає» Олю поетичним міфом, творений
тропами народної любовної лірики, викликаючи у дівчини романтичні мрії.
Маклена, збуджуючи мрійливість Падура, змальовує йому картини чистого кохання,
натомість чує казку-анекдот про гусей. Знову — міф, але тепер — жахливий
і цинічний. Падур і Маклена уподібнюються Куму та Стаканчику, дискутуючи
про природу речей, і знову предметом їхньої суперечки є глобальні проблеми
буття. Відмінність — у цілковитій неадекватності аргументів сторін, що посилює
трагікомедійну сутність епізоду.
Цей ряд можна продовжувати. Та, чи не найбільше єднає березільських
«Народного Малахія» та «Маклену Грасу» тема ілюзій, які провокують катастрофи
суспільні й особисті. Найнебезпечнішими поміж них постановник визнавав
ілюзії соціальні, здатні скалічити навіть дитину. Такий погляд на «Маклену
Грасу» пропонує новий ракурс бачення героїні та п’єси в цілому, висуваючи серйозний
рахунок силам, що завдають їй духовної шкоди. Звичайно, ніщо не може
скасувати відповідальності суспільства за жебрацьке життя підлітка, проте зміна
кута зору на центрального персонажа дозволяє наголосити на згубності «комуністичного
фанатизму, що отруює душу дитини… Дитини, яка бачить сяйво
со ціалізму і на шляху до нього убиває людину» 1476 .
Маклена у пошуках дороги до світлого майбуття нагадує Агапію (шукає
шлях до Ієрусалиму) і Любину (шукає батька), Олю (шукає душевної розради).
Але найближчим для маленької героїні М. Куліша, звичайно, є той, хто спокусив
її соціалізмом, торуючи шлях у СРСР. «Месію» Малахія заступає Окрай —
агітатор-комуніст, який не з’являється на кону з цілком очевидної причини: якщо
«Народний Малахій» — п’єса про Месію, нехай, навіть, Лжемесію, то «Маклена
Граса» — п’єса про Адепта.
1474
Шерех Ю. Шоста симфонія Миколи Куліша […]. — С. 63.
1475
Куліш М. Маклена Граса // Куліш М. Твори в двох томах / Микола Куліш; упоряд.
Л. Танюк. — К.: Дніпро, 1990. — Т. 2: П’єси, статі, виступи, документи, листи, спогади про
письменника. — С. 304.
1476
Свербілова Т. Від модерну до авангарду: Жанрово-стильова парадигма української
драматургії першої третини ХХ століття […]. — С. 517; С. 518.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
490
розділ четвертий «БЕРЕЗІЛЬ» у харкові
491