Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Однак, стовідсотково «березільською» вистава не була — не обійшлося без «віянь
часу», які можна розчути в риториці окремих публічних заяв: «жіночий склад
театру оголосив себе ударниками й самомобілізованими. Зорганізовано кілька
бриґад, з яких кожна має своє конкретне завдання. Жінки викликали на соцзмагання
чоловічий склад театру. Березілевки присвячують свою постановку робітницям
м. Харкова. Бригадирами: Ужвій, Стешенко, Пилипенко. Організатором
вистави т. Пілінська. Авторами й режисерами: Чистякова й Вольтавська» 1356 .
Насправді, до режисури вистави залучилися також М. Верхацький та О. Іщенко.
Художниками були Д. Власюк й Є. Товбін.
Намагання йти в ногу з часом позначилося й на передостанній прем’єрі п’ятого
сезону — «Чотири Чемберлени» (14 квітня 1931 року) в режисурі Б. Балабана
й В. Скляренка, за участі В. Меллера та Ю. Мейтуса.
Літературна основа нового ревю становить окрему літературознавчу проблему
й потребує спеціального дослідження. Втім, варто виокремити факт участі
в її складанні К. Буревія — людини близької березільцям творчо й духовно.
Вигадавши такого собі Едварда Стріху, від імені якого К. Буревій подеколи виступав
на шпальтах популярних видань, він, вважав Ю. Лавріненко, створив собі
«літературний пам’ятник». Посилаючись на авторитетну думку Д. Чижевського,
що саме це «записало Буревія до невеличкої в історії світової літератури групи
найліпших майстрів пародії і літературної містифікації», Ю. Лавріненко розкриває
сутність міфічного героя: «Це […] тип радянського кар’єриста… Якесь несамовите
поєднання безпардонного нахаби і жалюгідного пристосуванця до вимог
компартії, обпльовувача всіх цінностей і майстра самореклями, порожнечі
із претензією на ультрамодерну “європейськість”, безмежного егоїзму і егоцентризму
з великою охотою робити революції і поліпшення суспільств» 1357 . Цілком
можливо, іронічним пафосом викриття «ворогів» радянської влади — шкідників,
шпигунів, тощо, — «Чотири Чемберлени» зобов’язані «позиції Едварда Стріхи».
Хай там як, але своєрідність ракурсу, зініційованого К. Буревієм у новому ревю,
не могла лишитися непомітною.
А. Біла, розглядаючи структуру «Чотирьох Чемберленів» — п’єси на дві дії, —
зауважила, що кожна з них «містить по 11 сцен. Природа сцен (сформований сюжет,
різнотипні персонажі — “живого” і “лялькового” походження, самостійне
музичне і декоративне оформлення) говорить про потенційну можливість “розібрати”
ці театрики в театрі на повністю незалежні, невеликі за обсягом ревії».
1356
М. Ж. Мистецько-творче життя «Березоля» […]. — С. 22.
1357
Лавріненко Ю. Кость Буревій (Едвард Стріха) // Лавріненко Ю. Розстріляне відродження:
Поезія — проза — драма — есеї: антологія 1917–1933 / Юрій Лавріненко (упорядк.,
передм., сильвети). — К.: Смолоскип, 2004. — С. 392; С. 395.
Побудова творів такого типу, продовжує дослідниця, здійснюється за цілком
конкретним принципом сюжету, «що розростається несподіваними буфонадними
і фантасмагорійними епізодами: в “Чотирьох Чемберленах” сюжет рухається
довкола пошуку і викриття “шкідників” (Чемберленів), що причаїлися під масками
трудящих» 1358 .
Ревю — дивертисмент, номери якого мають координуватися. Найчастіше відповідну
функцію покладають на конферанс. Л. Курбас свого часу передрікав,
що ревю на березільському кону розвиватиметься, головно, завдяки дуже вдалій
знахідці першої спроби — Лящу та Свинці («Алло, на хвилі 477!»). Цілком
логічно, що й у «Чотирьох Чемберленах» парочка прудких молодиків у виконанні
Й. Гірняка та М. Крушельницького також прикрасила чергове ревю. Тепер
вже обидва герої «були в фраках, коментуючи злободенні події в побуті, часом
у формі пісень чи коломийок на господарські теми (критика Укртютюнтресту або
Кримтабактресту), літературні (критика неокласиків чи футуристів), а також гостро
висміювали тогочасні міжнародні теми, зв’язані з іменем Чемберлена (йому
Лящ і Свинка навіть складають листа, що був задуманий як пародія на відомий
лист запорожців до турецького султана), Пуанкаре, Пілсудського та інших.
Крім того, Лящ та Свинка відогравали ролі детективів, що полюють за чотирма
Чемберленами і врешті викривають їх» 1359 .
Сюжет п’єси утворила історія крадіжки тексту ревю й викриття авантюристів,
які це спробували зробити. Такий хід робив логіку вистави чіткою й зрозумілою,
що помітно відрізняло нове ревю від попереднього. Те саме варто зауважити
й щодо постатей Ляща та Свинки: їхня участь у пошуках тексту «Чемберленів»
виглядала значно більш виправданою. Завдяки цьому вони не випадали з перебігу
подій, як це сталося в «Алло, на хвилі 477!», тож могли не лише їх коментувати,
а й на них впливати. Більше того: сюжет будувався довкола цих персонажів.
В. Галицький згадував, що вистава починалася сценою на «Харківському вокзалі
з прибуття західних туристів, оцих чотирьох Чемберленів. Вони з’являлися
зі сценічних люків як мара, в однакових фраках та циліндрах, з однаковими чорними
валізами у руках. У їхніх синхронних рухах було щось механічне, циліндри
з високим наголовком нагадували труби пароплавів. Вони танцювали в ритмі чечітки
й дружньо вигукували: “О’кей”. Сюжет складався з їхніх пригод у Харкові.
У виставі була й політсатира “Лист Чемберлену”, й насмішка над тими, хто все зарубіжне
називав “буржуазним”, а у кожному приїжджому бачив шпигуна, й гумористична
сценка “ Заколисаний завком” на профспілкові теми, й прекрасно
1358
Біла А. Український літературний авангард: Пошуки, стильові напрямки / Анна
Біла. — К.: Смолоскип, 2006. — С. 206.
1359
Ревуцький В. Нескорені березільці […]. — С. 50.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
458
розділ четвертий «БЕРЕЗІЛЬ» у харкові
459