Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

закінченням сезону всі режлаборанти отримували індивідуальні завдання щодо
опрацювання драми та створення режисерських експлікацій. В. Ва силькові належало
докласти сили до п’єси «Любов і дим» І. Дніпровського, З. Пігу лович —
«Сави Чалого» І. Карпенка-Карого, П. Березі-Кудрицькому — «Довбуша»
Ю. Федь ковича, І. Кризі — «Вія» Остапа Вишні за М. Кропивницьким та М. Гоголем,
Ю. Лішанському — будь-якої п’єси Мольєра, Х. Шмаїну — роману
«Ойс-Бройс» 499 . Водночас, режисери мали загальні для всіх завдання: «взяти
одну з шекспірівських п’єс і зробити драматургічний розбір, з’ясувати там усю
будову п’єси, що в цій п’єсі є конфліктом, темою, який сюжет, чого цим можна
досягти у глядача, як вона на нього може впливати, де там є зав’язка, кульмінаційна
точка, розв’язка і т. д., — всі ці етапи побудови драматичного твору.
Якими особливими прийомами користується Шекспір у п’єсі для виявлення
свого задуму? Коли ви візьметеся до п’єси, випливуть усі питання, на які ви мусите
дати відповідь… нарешті — […] взяти будь-який твір Івана Франка і зробити
сценарій на тему цього твору; сценарій, який би задовольняв потреби нашого
репертуару… Можна брати його поеми, оповідання чи щось інше. А може, хто
вміє й більше зробить, зробити п’єсу — ще краще» 500 .
Деякі з вищенаведених прикладів належать компетенції, так званого, драмсемінару,
який мав активізувати оволодіння технікою опрацювання драми та творення
п’єси з недраматургічного матеріалу. На жаль, згадки про його роботу
кількісно обмежені й стосуються лише весни 1925 року.
Влітку постає питання про створення окремої станції МОБу, на яку б покладалася
відповідальність за якісне поліпшення драматургічного плану діяльності
Об’єднання — про Драматургічну станцію. З цього приводу Л. Курбас говорив:
«Практика минулого року нам показала — вона необхідна і просто є криком даного
моменту… Драматургічну станцію ми зможемо заснувати десь у жовтні місяці,
тоді, коли повернуться з відпустки всі літератори» 501 . Цілком очевидно, що
він добре розумів необхідність розділити процес спонукання режисерів до праці
над драмою, чи, навіть, створення її та, власне, налагодження виробничих контактів
із професійними драматургами, які могли б співпрацювати із МОБом творчо
та організаційно. Тому він закликає березільців: «В наступному сезоні ми мусимо
піднести інтенсифікацію праці, більше налягати на готові п’єси, ніж на саморобні.
Погані з нас драматурги» 502 .
499
Встановити автора не вдалося.
500
Протоколи Режисерського штабу [Машинопис] …
501
Там само.
502
Там само.
Слід зауважити: в Об’єднанні здавна існувала Репертуарна станція (керівник
Л. Френкель). Її зусиллями створювався репертуар для різноманітних аматорів.
Автори п’єс — березільці, чий кращий доробок, складений із таких драматургічних
опусів як «Операційний план» (З. Пігулович, Л. Френкель), «Сількор Головко» 503 ,
«Ленін» (Ф. Лопатинський, Л. Френкель), — 1926 рокувидала «Книгоспілка». Цей
факт не лишився непомічений фаховою критикою, і, приміром, Ю. Смолич дав
збірці схвальний відгук на шпальтах популярного «Нового мистецтва»: «П’єси
розраховано на клубні й сільські театри […], і в цих п’єсах клуби і сільбуди вперше
зможуть познайомитися з засадами нового театрального мистецтва й повчитися
нових прийомів гри, оформлення й будови дії. В цьому їх найбільша заслуга
— бо переносять, бодай частково, в далеку провінцію надбання й досягнення,
здобуті за цей час “Березолем”, які до цього часу могли знати лишень обмежені
кола столичних глядачів. Безперечно ці […] невеличкі п’єски відіграють неабияку
роль в справі популяризації засад нового театру й переведення одсталих драматургів
на рейки нових принципів театрального мистецтва» 504 . Автор порівнює березільську
збірку з аналогічними зразками, наголошуючи, що «серед тієї навали
бездарних, недбалих халтур для робітничих і сільських театрів, що їх так багато
по журналах, збірниках та театральних бібліотеках видавництв, п’єси “Березоля”
безперечно — найкращі й зразкові» 505 .
Репертуарним пошукам, як цілком прагматичному процесу, Л. Курбас надавав
педагогічного забарвлення, постійно стимулюючи інтерес до літературного
процесу. Кожен член Режлабу мав окремі репертуарні завдання, які Л. Курбас
формулював дуже чітко: «Пропоную Василькові, Лішанському та Ирієві взятися
до складання списку п’єс, які так чи інакше являють для нас інтерес. Я маю на увазі,
перш за все: 1) всю нову продукцію драматургічну, що є на ринку; 2) продукцію,
яка іде в театрах, але її немає на ринку; 3) переглянути “Правду” та “Известия”
за останній рік, переглянути всі засідання драматургічної асоціації; 4) переглянути
бібліотеку Ленінського театру; 5) переглянути публічну бібліотеку» 506 . Нові
п’єси березільці звідусіль привозили, виписували, позичали та жваво їх обговорювали.
Але тим у МОБі не обмежувалися, шукаючи творчо близьких «Березолю»
літераторів. Тож, П. Березу-Кудрицького відрядили до Харкова знайомитися
503
«Сількора Головка» Ф. Лопатинський мав намір поставити на березільській сцені,
проте від цієї ідеї згодом відмовився.
504
Смолич Ю. Драматургічна робота М. О. «Березіль» / Ю. Смолич // Нове мистецтво.
— Х., 1926. — № 19/20. — С. 3.
505
Там само.
506
Протоколи Режисерського штабу [Машинопис] …
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
180
розділ третій МИСТЕЦЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ БЕРЕЗІЛЬ
181