Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

завдання. Тільки во ім’я цього треба з авторами тієї міри, що Шекс пір, не рахуватися.
Або театр, або література. Шекспір у літературному відно шен ні досконалий
і неперестежимий, а на театральну мову його допіру треба перекладати» 330 .
Вочевидь, практична зустріч із творчістю драматурга змусила Л. Курбаса поновому
поглянути на весь комплекс мистецьких проблем, які йому видавалися актуальним
врешті — внутрішньо підготувала до поглибленої праці над цим спадком
і не лише над ним. Перша така спроба — 1920 року — мала феноменологічну
природу, відкривши Шекспірові шлях на український кін. Водночас вона виявила
художні пріоритети постановника та ступінь його професіональних амбіцій.
Попри те, що сучасні дослідники неодноразово робили спробу проаналізувати
виставу, їм завадив відчутний брак інформації 331 . Сьогодні, приміром, достеменно
відомі лише відгук О. Слісаренка («Вісті», 27 серпня 1920 р.) та малюнки І. Кулика
й Я. Струхманчука зі зображенням центральних персонажів «Макбета». Цю невтішну
картину дещо виправляють частково збережені щоденники В. Василька
та його спогади «Театру віддане життя» (1984 р.), які, правда, побачили світ
через дванадцять років після смерті автора під редакцією П. Нестеровського.
У 1992 році були оприлюднені листи В. Чистякової до В. Гак кебуш, датовані початком
1972 року, що містять епізоди з репетицій «Макбета». Окремі згадки про
цю роботу знаходимо в мемуарах учнів митця — «Лесь Курбас: Спогади сучасників»
(1969 р.). Стосовно реакцій тогочасної публіки, то тут першу позицію займає
щедрий на подробиці нарис М. Бажана «У світлі Курбаса» (1985 р.), в якому автор
не оминув своєю увагою першу українську шекспірівську виставу. На жаль,
поет припустився окремих прикрих помилок, приписуючи цій постановці ознаки
іншого «Макбета» 1924 року. Приміром, він згадує про «листи фанери, що спускалися
з колосників. На них було написано: “Табір біля Форресу”, або “Інвернес.
330
[Курбас Л.] Тексти різних років: 1920–1933 рр. [Рукопис; машинопис] …
331
Див.: Кузякина Н. «Макбет» Шекспира в постановках Леся Курбаса / Н. Б. Кузякина
// Пьеса и спектакль: сборник статей / Мин. культ. РСФСР; ЛГИТМиК; отвеств. ред.
А. Юфит. — Л., 1978; Бобошко Ю. Режисер Лесь Курбас / Ю. М. Бобошко. — К.: Мистецтво,
1987; Чечель Н. Українське театральне відродження: (Західна класика на українській
сцені 1920–1930-х років. Проблеми трагедійної вистави) — К.: Наукова думка, 1993;
Корнієнко Н. Лесь Курбас: репетиція майбутнього / Неллі Корнієнко — К.: Факт, 1998;
Веселовська Г. Дванадцять вистав Леся Курбаса: навч. посіб. для вищ. навч. закл. культури
і мистец. / Ганна Веселовська; Міністерство культури і мистецтв України; Державний
центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса. — К.: [ДЦТМ ім. Л. Курбаса], 2004;
Макарик І. Перетворення Шекспіра: Лесь Курбас, український модернізм і радянська
культурна політика 1920-х років / Ірина Макарик. — К.: Ніка-Центр, 2010.
Замок Макбета”, або “Замкові ворота”, — і так при кожній зміні місця дії» 332 , чого
не було у білоцерківській постановці. Втім, попри те, що на інформаційну точність
його мемуари не претендують, на пам’ять митця цілком можна покластися,
коли йдеться про емоційну атмосферу — вона суголосна реакціям безпосередніх
учасників подій (В. Василька, В. Чистякової, Л. Болобана).
Репетиції розпочалися в Білій Церкві 4 серпня 1920 року, а прем’єра відбулася
вже 20 серпня. Її музичний план утворили окремі частини другої сюїти Е. Гріга
до «Пера Ґюнта» Г. Ібсена, а долю візуального рішення, фактично, вирішили матеріальні
статки. Від В. Василька дізнаємося: «Олександр Степанович запропонував
дістати костюми і перуки в костюмерних Києва, а реквізит і деко рації виготовити
своїми силами. Колектив поділився на бригади. Одні, під керівництвом
Родіона Єфименка, малювали декорації. Другі, очолені Лесем Липківським, виконували
столярні та інші роботи. Треті, під керівництвом Фавста Лопатинського,
готували реквізит, зброю. Жінки зшивали і фарбували полотнища. […] Мені доручили
поїхати до Києва і дістати потрібні костю ми та перуки, щоправда, без
будь-яких коштів. У Наросвіті про наш колектив уже дещо чули. За допомогою
Марка Терещенка, який працював в апараті Голов мистецтва, Кийдрамте було видано
з націоналізованої костюмерної братів Лейферт дві великі корзини костюмів
і перук» 333 . Тож, глядачі побачили «три арки з завісами, а за ними невеликі
мальовані задники, що мінялися залежно від місця дії» 334 .
В епоху військового комунізму такий стиль вирішення проблем був нормою
життя, так само, як і «самодіяльно-студійні» підходи до роботи, коли, з одного
боку, нестримний ентузіазм, а з іншого — брак коштів, змушували подеколи
обходитися без фахівців. Не уникнув цієї долі й Кийдрамте. Характерну ситуацію
описує П. Коваленко: «Костюми для гоголівського “Одруження” були виготовлені
з мішковини, обшиті блискучими позументами та золоченими гудзиками.
“Мірандоліну”, наприклад, театр виставляв у суконних та вельветових ліврейних
камзолах, вивезених з білоцерківського фамільного гардеробу графів
Браніцьких, а фіжми для Мірандоліни — Чистякової довелося шити з фабричного
бязевого простирадла та з мішків з-під цукру» 335 .
Учні Л. Курбаса взялися за роботу над «Макбетом» з ентузіазмом, що викликав
згадку про репетиції «Едіпа-царя». Всі перебували під сильним впливом заклику
вчителя до самовідданості: «Хто розуміє весь жах такої гри слів: “Шекспір
332
Бажан М. У світлі Курбаса // Бажан М. Твори в 4-х т. / Микола Бажан; упорядкування
Н. Бажан-Лауер. — К.: Дніпро, 1985. — Т. 3.: Спогади. — С. 284.
333
Василько В. Театру віддане життя […]. — С. 178.
334
Там само. — С. 179.
335
Коваленко П. Шляхи на сцену […]. — С. 181.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
122
розділ другий КИЙДРАМТЕ
123