Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

“Машиноборці” справляють враження чогось украй умоглядного, украй поміркованого.
“Кабінетність” роботи полишає глядачів байдужими» 597 . Однак найчастіше
«Машиноборців» порівнювали саме з «Газом», головно, завдяки тематичному
плану обох вистав. Характерним, у цьому сенсі, було судження Й. Шевченка:
«Обидва спектаклі і особливо “Газ” — робота в високій мірі викінчена, продумана
до найменших дрібниць — спектаклі “машинових” тенденцій і всепожираючої
техніки» 598 .
Естетично березільські «Машиноборці» виникли на перетині експресіонізму
та конструктивізму і посіли чільне місце поміж найрадикальніших зразків
у країнського авангарду. З іншого боку, чи слід дивуватися, що джерелом естетич
ної наснаги стає для Ф. Лопатинського «Газ» — свого роду еталон подібного
синтезу. Впливи «Газу» є очевидними, приміром, у відтворенні колективних
реакцій. На загальну думку, це стало найбільшим набутком постановника,
який, за висловом критика, створив «довершені масові сцени, яким надано виразної
і красивої скульптурності. Великої похвали заслуговує чітка багатоголоса
декламація…» 599 .
Те, що критик насамперед зауважив масові сцени — закономірно, як і те, що
він, фактично, апелював до попереднього, молодотеатрівського досвіду, стверджуючи:
«Натовп машиноборців це хор Есхілової трагедії» 600 . Навіть грим одного
з центральних персонажів — Коббета (А. Бучма) — своєю виразністю та експресією
нагадував грими персонажів Курбасівського «Едіпа-царя». Високої думки
про масу в «Машиноборцях» був і гарячий прихильник МОБу Я. Савченко.
Він із захопленням реагував на акторський ансамбль, режисуру: «Актори — маси,
вистудіюваний і випробуваний матеріал. Високоцінна жива фактура, яка має
в собі нечувані можливости. […] Поста новки “Березіля” події великого культурного
значіння» 601 .
Можливо, через помітні переваги постановок Л. Курбаса над роботами його
учнів, у вітчизняному театрознавстві побутує дещо зневажливе ставлення
до другої спроби Ф. Лопатинського. В. Ревуцький з приводу «Машиноборців»
обмежується фразою: «Це бу ло індустріальне видовище, де актор зливався
з машиною» 602 . Щодо сучасників тих події, то найпалкішим був Я. Савченко:
597
А. Г. Гастроли мастерской «Березиль»: «Машиноборцы» Толлера […].
598
Шевченко Й. «Березіль» […]. — С. 64.
599
А. Г. Гастроли мастерской «Березиль»: «Машиноборцы» Толлера […].
600
Там само.
601
Савченко Я. «Машиноборці» Фавста Лопатинського / Я. Савченко // Більшовик —
Х., 1924. — 12 січ.
602
Ревуцький В. Нескорені березільці […]. — С. 26.
«Ф. Лопатинський — режисер молодий. “Машиноборці” — другий його дебют.
Але вже зараз можемо без вагань сказати — Лопатинський майстер. […]
Лопатинський до надбань від “Березіля” додає власних, оригінальних методів
трактовки і переборювання матеріялу» 603 . Впадає в око, що більший інтерес критика
викликали не режисер, а актори, які «звучать якось оновлено. Ті — і не ті. В
“Березілі” ця кваліфіка ція досягла ще більших надбань. Кожний з них дивує і радує.
Особли во — Бучма і Мар’яненко. Міцні моноліти. Велика організована акторська
сила» 604 .
У виставі справді було чимало майстерних акторських робіт, особливо виділялися
А. Бучма (Джіммі Коббет і Байрон), І. Мар’яненко (Нед Луд), В. Василько
(Жебрак і Лорд). Кожен — активний герой. Коббет — герой інтелектуальний,
трагічний, відстоювання власних переконань вартує йому життя.
Ще один учасник вистави — В. Василько, фактично, єдиний спробував зафіксувати
вимоги постановника до побудови сценічних образів, і, навіть, зауважити
реакцію публіки на їхню працю: «Заборона режисером виявляти за логікою подій
різні психологічні стани і тільки комбінувати формальні елементи ролі призводила,
в основному, до епатації глядачів новизною форми» 605 . Роль В. Васильку
довелося саме «комбінувати», адже за його словами: «Жебрак-Лорд — дуалістичний
образ. Він одночасно і старий прошак, і молодий шахрай, пройда. Граючи
цю роль, я мусив триматися до глядачів лише профілем. Тобто раптово, миттю
повертатися то одним, то другим боком. Це було найтяжче. В один профіль
я мав вигляд старця в лахмітті — бліде, зжовкле старе обличчя, довге, прилизане,
миршаве волосся, сива борода. Спирався на милицю. Другий профіль — молоде,
рум’яне, безвусе обличчя» 606 .
Інший формальний прийом був експериментом на перетворення дії, «де мімічний
вираз вивертає її скрите значіння як рукавичку, безпощадно оголюючи дійсний
сенс того, що говориться…» 607 . В. Василько це проілюстрував на такому прикладі:
«В образі Лорда я мав побудувати свій політичний монолог на жонглюванні,
себто навчитися грати умовними предметами» 608 . Знаковий принцип будо ви
ролі відбився й на її інтонаційному малюнку. Симптоматично, що вико навець,
603
Савченко Я. «Машиноборці» Фавста Лопатинського […].
604
Там само.
605
Василько В. Театру віддане життя […]. — С. 232–234.
606
Там само. — С. 232.
607
Лопатинський Ф. Машиноборці. 3 дії і прольоґ по Толлєру: (До постановки Т. М. Б.
№ 4, 4 січня 1924 р.) / Фавст Лопатинський // Барикади театру. — К., 1924. — № 2/3. —
С. 13.
608
Василько В. Театру віддане життя […]. — С. 232.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
218
розділ третій МИСТЕЦЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ БЕРЕЗІЛЬ
219