Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Для багатьох резуль тат виявився неочікуваним. Сам постановник був переконаний
у доціль ності обраного підходу: «Автор визначив її як комедію. Моя концепція
[…] має на меті підкреслити її романтичний характер і в поставі я так і даю її.
Моїм завданням було, дотримуючись цього пляну, перекласти тонку літературнодраматичну
майстерність Куліша на сценічно-театральну символіку» 1171 . Кілька
років потому, порівнюючи різні спектаклі за п’єсою М. Куліша, П. Рулін зробив
висновок: «Тільки в “Березолі” набула ця вистава так би мовити принципового
значення» 1172 .
Стилістичну трансформацію п’єси зауважили окремі сучасники, проте, оцінити
її могли далеко не всі — заважала прямолінійність підходу: «Постановка
Курбаса на знищила подвійності п’єси. Проте вона зробила все можливе для
перетворення двоїстої п’єси у цілісний спектакль. Здійснений у традиційних
курбасівських тонах спектакль, як такий, полишає по собі сильне та цілісне
враження» 1173 . Відтоді довкола стилю вистави не вщухають дискусії. Сьогодні
про її ідеологічний аспект висловлюються значно відвертіше, аніж у часи створення
«Мини Мазайла». Натомість окремі змістові пасажі березільської вистави,
утворені стильовою кореляцією п’єси, тепер навряд чи можна стовідсотково
дешифрувати. Це також стосується питання «зсуву» в світогляді авторів спектаклю
саме тієї доби.
Свого часу березільську ревізію стилістики літературної основи деякі критики
розглядали, посилаючись передусім на роботу режисера. Приміром, П. Рулін
стверджував: «Лесь Курбас, з властивим йому вмінням бачити поза конкретними
образами ширші символи та соціяльні проєкції подав комедію Куліша, забстраґувавши
її від певної соціяльної бази й ґенералізувавши таким чином її постаті» 1174 .
Ще відвертіше про естетичне оновлення висловлювався Й. Шевченко: «Режисер
майже завжди іде далі від автора п’єси. Так сталось і з “Миною Мазайло”: там де
у автора натяк — у режисера повне слово; коли в автора побут — режисер бере
автора, веде на гору й показує йому широкі обрії символічної романтики, соціяльного
символу. Автор ніби бавиться словом і неекономно заливає ним усю сцену
— режисер (через майстерне оброблення акторське) показує способи точної
композиції. Побутову певною мірою п’єсу він подає, як романтичну комедію» 1175 .
1171
Б. С. [Б. Сіманцев] «Мина Мазайло»: (телефоном від харківського кореспондента)
// Пролетарська правда. — К., 1929. — 20 квіт.
1172
Рулін П. Український драматичний театр за п’ятнадцять років Жовтня […]. — С. 111.
1173
Романовский М. «Мина Мазайло»: («Березіль») / М. Романовский // Харьковский
пролетарий. — Х., 1929. — 26 апр.
1174
Рулін П. «Березіль» у Києві […]. — С. 148.
1175
Шевченко Й. «Ножиці» в театрі: (До підсумків сезону) […]. — С. 113–114.
Тож обидва рецензенти констатували послідовну позицію театру, однак не спробували
з’ясувати спонукальні причини запроваджених Л. Курбасом стилістичних
трансформацій.
Втім, тут звертає на себе увагу специфічне вживання категорії романтичне,
цілу систему «кристалізації» якого в березільській виставі запропонував
Й. Шевченко: «Настановлення на романтичне трактування п’єси призводить
до того, що кожний з персонажів виростає на велетенську постать, хоч вона виросла
з реальности, але являє вже такий великий ідейний зміст, що тут бачиш багато
більше, ніж у “реальності”. В сатирі людина все-таки лишається людиною,
карикатура — це тільки прибільшення неґативних рис; “Мина Мазайло” в березільській
інтерпретації — це вже більше за карикатуру, вище за сатиру, — це виявлення
сильно синтезованої потворности, — названо романтикою» 1176 . Якщо залишити
відкритим питання коректності вживання терміну «романтичне», спрямування
розмірковувань автора видається адекватним формі березільського
опусу. Прагнення театру, сказати б, згустити сценічну матерію могло змусити
критика вжити саме цей термін.
Майже шістдесят років потому Ю. Бобошко асоціював палітру романтичного
у березільському «Мині Мазайлі» з культурними феноменами іншого походження:
«Про романтизм у виставі говорити, звичайно, доводиться із застереженням
— мався на увазі романтичний гротеск, гофманіада, та стихія, у якій
тупі обивателі п’єси гіпертрофувалися режисером до ступеня страхітливих
масок, фантасмагорії у виставі. Цими якостями спектакль, безумовно, перекликався
з мейєрхольдівським “Мандатом”, піднімаючись іноді до жорсткого
сарказму» 1177 . Така ґенеза видається цілком переконливою, водночас вона збагачує
контексти вистави Л. Курбаса. Тож, категорія романтичного в березільському
«Мині Мазайлі» завжди цікавила дослідників, викликаючи до життя корисні
(для осягання змісту вистави) уточнення, розчищаючи шлях до подальшого
її вивчення.
Варта особливої уваги ґенеза, яка пов’язує цю українську комедію з Театром
Мольєра, на що вказували Ю. Шевельов, П. Рулін, Й. Шевченко. В монографії
Н. Кузякіної «П’єси Миколи Куліша», в розділі, присвяченому «Мині Мазай
лові», навіть є спеціальний підрозділ «В учнях у Мольєра». Майже для всіх
згаданих дослідників «мольєріанське» означало послідовне укрупнення характеристичних
особливостей героїв та конфлікту. Окремий випадок, факт — тут
перетворюється на прецедент, глобалізується у всіх його значеннях. З цією метою
драматург вдається до прийому, культивованому народним імпровізаційним
1176
Там само. — С. 114.
1177
Бобошко Ю. Режисер Лесь Курбас […]. — С. 140.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
400
розділ четвертий «БЕРЕЗІЛЬ» у харкові
401