Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Імпровізація як специфічний мистецький прийом передбачала володіння актором
певним фаховим арсеналом. Тому Л. Курбас від початку роботи запровадив
особливий репетиційний режим, аби творчо розбурхати виконавців, загос трити
їхні реакції, сформувати потрібні навички. Розрахунок виявився правильним.
В. Василько описує це так: «Він (Л. Курбас — Н. Є.) сам був завжди в радісно му,
піднесеному стані і надавав великого значення тому, в якому настрої перебу ває
актор. Потроху ми почали піддаватися радісному, грайливому настроєві. Захопилися
таким методом роботи, бо в такій атмосфері легше було імпровізувати,
на що постановник увесь час нас наштовхував. Нічого подібного раніше на репетиціях
не бувало. Здавалося, що Курбаса цікавить насамперед не зміст, не фабула
п’єси, не характер дійових осіб, а сам творчий настрій актора» 158 .
Іншим дієвим засобом налаштування виконавців на активний творчий пошук
стала робота над «мімодрамами» — етюдами з конкретної теми. Декілька прикладів
знаходимо у спогадах виконавця ролі Катвальда: «Я їм яблуко. Курбас
просить мене не їсти, а смакувати, жерти так, як Катвальд жер би й смажену баранину.
Я в такий спосіб “зжер” помідор і вимазав ним собі щоки, — Курбасові
це сподобалося» 159 . Цей епізод спонукав виконавця до цілеспрямованих пошуків
характеристичних рис образу. Режисер постійно закликав акторів бути уважними
до навколишнього життя, що без угаву постачає численні «зачіпки» для творчої
уяви. Іншим разом Л. Курбас запропонував В. Василькові придивитися до поведінки
одного з купальників, який голосно реготав і галасував у воді, зауваживши,
що так мав би поводитися і його герой.
Досвід, накопичуваний у роботі над «мімодрамами», просував учасників вистави
в бажаному напрямку, адже саме з таких етюдів згодом складався спектакль.
Творчий режим, встановлений Л. Курбасом, виявився дуже ефективним,
особливо в роботі над найістотнішими ознаками характеру, окресленні мовного
та пластичного малюнку ролі. Узгодження імпровізації з певним позиціюванням
персонажа в структурі вистави в цілому було обов’язковим. Так, приміром,
епізод обговорення меню Катвальдом і кухарчуком не просто мав вигляд майже
естрадного «антре», — тут водночас розкривалася природа особливої вдачі
героя, яка безпосередньо впливала на розвиток сценічних подій. Виконавці експериментували
у мовному, інтонаційному, пластичному вияві характерів, моделюючи
найістотніші психологічні стани персонажів. У частини з них домінантним
визнавалося тваринне начало, яке виконавці мали демаскувати у різний спосіб.
Так згаданий вже епізод потребував розробки цілої пластичної та мімічної
партитури: «коли кухар Леон обіцяв Коттвальду приготувати “печеню з оленя,
158
Василько В. Театру віддане життя […]. — С. 128.
159
Там само. — С. 126.
підсма жену з підливою”, то Василько, слухаючи, уже смакував страву. Очі мружились,
як у кота, ніздрі рухалися, ніби вдихаючи пахощі. Він хижо облизувався,
пальці його ворушились, чекаючи на ласий шматок. Василь Степанович повторював
тільки один звук “О!”, але в цьому “О-о-о!” було стільки інтонацій» 160 . Сам
виконавець пояснював, як «міміка ковтання, облизування, глибокого голосного
втягування повітря, гра пальцями рук допомагали виявити почуття ненажери.
Вибравши два-три жести і довівши їх до гостроти вираження, я виявляв ними ненажерство,
гурманство Катвальда» 161 .
Іншою важливою особливістю характеру героя В. Василька була безпосередність,
наївність. Режисер і актор розгледіли у Катвальдові хлопчака-розбишаку,
який у захваті від гри ладен забути про все на світі — про графський титул, вік,
суспільне становище. Найбільш гостро його інфантильність і нецивілізованість
виявлялася в епізоді торгу з Леоном (Л. Курбас, Ф. Лопатинський). В. Василько
згадував: «Цю сцену ми з Лопатинським провадили у наростаючому темпі і тоні.
Зімпровізували манери торгашів, що умовляють, кричать, доводять одночасно,
і вже не можна розібрати, хто і що вигукує. Так само і в жестикуляції. Ми дозволяли
собі поводитися без церемоній, хапали один одного за поли, погрожували
кулаками, розходилися і знову сходилися» 162 .
Роль послідовно насичувалася рисами, що характеризували графа як велику
і трохи дурнувату дитину. Головним тереном викриття Катвальда ставали сцени
з Леоном, який спритно приборкував графа, граючи на його пристрасній любові
до смачної їжі. Через те зовсім не здавалося дивним, що грізний можно владець
бігав за нахабним кухарчуком, «немов той цуцик. Заглядав у очі, уберігав від прикростей
і накидався на кожного, хто насмілювався заперечувати будь-які забаганки
Леона» 163 . Характер героя визначали закони буфонади, чия природа передбачає
використання відвертих алогізмів, на чому, власне, все і тримається. Саме
через цю формально стильову особливість частина молодотеатрівців вважала виставу
занадто складною. «Горе брехунові» — цілком може претендувати на роль
справжнього художнього прецеденту. Тим більше, що шкала естетичних чинників,
до яких звертався режисер у процесі роботи, була досить розлогою. Вистава
стала справжнім полігоном для опробування різноманітних художніх прийомів.
Відомо, що commedia dell’arte культивує особливий тип спілкування персонажа
із публікою з характерною для неї умисною провокаційністю, аж до безпосе-
160
Мануйлович С. Як з рогу достатку / С. А. Мануйлович // Молодий театр: Генеза.
Завдання. Шляхи. […]. — С. 204–205.
161
Василько В. Театру віддане життя […]. — С. 127.
162
Там само. — С. 126.
163
Там само.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
56
розділ перший МОЛОДИЙ ТЕАТР
57