Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

до того, що певну динамічну ідею, так само, як всяку психологічну реальність, ми
виводили максимально і виводили до такого ступеня, що побудували навіть піраміду,
яка особисто мені здається переломним пунктом у всьому моєму світогляді.
Цей момент, який упевнив мене, що далі в цьому напрямку йти не можна» 625 .
Цього разу, попри сталий інтерес до експресіонізму, він обрав не класичний
експресіоністичний твір, тож Р. Мовчан має рацію стверджуючи: «Курбас у своїй
режисурі зробив його (твір — Н. Є.) таким» 626 . Насправді, він зробив виставу
не лише експресіоністичною. Програмою Об’єднання передбачалося невпинне
розширення діапазону пошуку, тож Л. Курбас у новій виставі синтезував різні
образні чинники.
До формального змісту вистави рецензенти виявилися дуже чутливими
й у найбільш адекватних критичних судженнях знаходимо реакцію на розмаїт тя
прийомів, багатство образної мови. З часом висновки критиків ставали, хіба що,
більш виваженими: «В “Джіммі Гіґґінс” стільки ж від прийому агітки, як і від точности
й економности конструктивізму, більше того — тут взагалі немає якогось
звичного театрального плану — драми, комедії, рев’ю і т. д. Бажаючи, очевидно,
якнайповніше відбити в своїй роботі многогранність узятої теми, режи сер
широко тут застосовує переміщення окремих частин спектаклю з одного плану
в інший — гротеск і трагедія, побут і театр маріонеток, символізм і карикатура
переплітаються разом з певною дозою кіна (в багатоплановості “Джіммі
Гіґґінса”, так само, як і в виборі й почасти в трактуванні “Газу”, позначився
вплив німецького експресіонізму). Звичайно, досконально треба знати сцену,
бути першорядним її майстром, щоб, при схарактеризованій методі будови
спектаклю, надати йому, як це є в “Джіммі Гіґґінс”, одности стилю й суцільности,
найти той художній цемент, що зв’язав би таку складну будову в струнку сценічну
композицію» 627 .
Л. Курбасу таке естетичне багатство потрібне було для оприлюднення нової
для української сценічної культури концепції людини. Саме це найбільше вразило
глядачів.
Режисер інсценізував прозовий твір Е. Сінклера, майже одразу після публікації
заборонений на батьківщині письменника. Роман мав гучний резонанс і зажив
слави, такого собі, «соціалістичного катехізису». Особливо гучний розголос
у нього був у Країні Рад, де частково відбувалися події твору.
Опрацювання «Джіммі Гіґґінса» в МОБі здійснювалося в шаленому темпі
й уся історія постановки укладається в два місяці. Наприкінці вересня режисер
зібрав трупу для розподілу ролей, а двадцятого листопада показав прем’єру.
Великий інтерес становить репетиційний період, відтворений у щоденикових
записах В. Василька — безцінному джерелі інформації про події, пов’язані з постановкою
«Джіммі Гіґґінса». Записи уможливлюють часткове відтворення унікального
досвіду поставання літературної основи майбутньої вистави й одночасно
унаочнюють імпровізації Л. Курбасом її «сценічного тексту».
З кінця вересня до початку жовтня В. Василько занотовував окремі епізоди цієї
оригінальної праці. Від нього дізнаємося, що схожим чином створювалися сценарії
перших березільських виставав: «Цікаво, що, коли ми всі, хто уперше брав
участь у такій роботі, намагалися сидіти тихо, Оля Гавриленко, що уже на своєму
віку пережила утворення Курбасом “Жовтня” та “Руру”, весело сміялася і голосно
балакала. Коли ми їй зауважили це, то вона одповіла, що він однаково нічого
не чує: “Ми на “Рурі” і не таке робили!”» 628 .
Тут очевидним є певний відгомін нещодавно актуального «методу колективного
дійства». Більше того, у щоденнику є тому прямі підтвердження: «Текст,
як казав Курбас, будемо складати під час роботи “самі”» 629 . Втім, насправді, текст
складав лише сам постановник, а актори записували свої репліки та мізансцени.
Нарешті, за п’ять діб В. Василько занотував: «Тепер сцени пишемо тільки удвох:
я і Курбас. Він диктує — я пишу, так робота йде скорше» 630 . Щодо характеру цього
процесу, то В. Василько прямо про це пише: «Як же ми складали цей текст?
А от як: в кімнаті за столом сиділи Германія (Мар’яненко), Англія (Василько),
Франція (Панченко), Бельгія (Стешенко), Сербія (Гавриленко), а Курбас, перепросивши,
що перші репетиції будуть нудні, почав ходити ритмічно кругом
по кімнаті і диктувати нам саму дію, ритм її і текст з ремарками. […] П’єса одразу
ж виходила вже написана ритмічною прозою. Курбас диктував поволі, але зовсім
без помилок. За півтори години, з дев’ятої до пів десятої вечора він продиктував
на шість писаних сторінок зошита — ніяких матеріалів під рукою у нього
не було» 631 . Власне, весь сценічний текст епізод за епізодом (репліки, ремарки,
мізан сцени) режисер озвучував одразу, одномоментно. Він, сказати б, наговорив
усю партитуру майбутнього сценічного опусу, що зразу поставав як завершена
мистецька річ.
625
Лекції Л. Курбаса для режисерів [Машинопис] …
626
Мовчан Р. Український модернізм 1920-х: Портрет в історичному інтер’єрі: монографія
/ Раїса Мовчан; Ін-т літерат. ім. Т. Г. Шевченка НАН України — К.: Стилос, 2008. —
С. 340.
627
Шевченко Й. «Березіль» […]. — С. 65–66.
628
Василько В. Щоденник. Т. 5: 1923–1924 рр. [Рукопис] …
629
Там само.
630
Там само.
631
Там само.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
224
розділ третій МИСТЕЦЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ БЕРЕЗІЛЬ
225