Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

пиром і просто годі було нам, акторам, зрозуміти, звідкіля береться в нього стільки
фантазій та вміння часто одним словом, одним доцільним жестом відкривати
перед актором найбільш несподівані шляхи реалізації акторського образу» 1005 .
Саме «Войцеком» Л. Курбас збирався почати другий сезон. Якщо репетиції
«Войцека», до певної міри, «слугували за шкіци» для «Народного Малахія»,
то «Отелло», що його розглядали влітку як можливу нову режисерську роботу
Б. Тягна, так і не пощастило реалізувати. Більш послідовним виявилося прагнення
Я. Бортника поставити після «Шпани» зовсім іншу, але теж сучасну річ — драматичну,
пружну, енергійну.
ДРУГИЙ СЕЗОН (1927–1928)
Для харківського дебюту Я. Бортника було, врешті, обрано «Яблуневий полон»
І. Дніпровського, прем’єра якого відбулась 4 жовтня 1927 року 1006 . Автор —
ваплітянин, найближчий друг М. Куліша, написав п’єсу про громадянську війну
з виразними алюзіями щодо сучасних політичних процесів, чим посилив до неї
суспільний інтерес. «Яблуневий полон» (1926) — його друга п’єса. Для декого
з тогочасних критиків він «ще відштовхується від театральної хроніки… Але тут
уже видно елементи органічної сюжетної п’єси з яскравою інтригою і вміння інтересно
поставити проблему й подати її в гострих ситуаціях» 1007 . Вочевидь, рецензент
дещо применшував мистецький потенціал твору, не зумівши оцінити головного
— драматург не обмежується відтворенням політичного протистояння,
а зосереджується на його моральній ціні.
Попри ознаки психологізму, потужний лірико-романтичний струмінь, драма
І. Дніпровського зазнала впливу експресіонізму, тож Н. Кузякіна небезпідставно
вважала естетичну природу «Яблуневого полону» доволі складною і, прагнучи
уточнити цей аспект, шукала для твору І. Дніпровського належний контекст:
«Твір “Яблуневий полон” […] — попередник ліричних драм М. Куліша,
твір, співзвучний подібним же драмам О. Файко, Ю. Олеші в російській драматургії
(“Євграф, шукач пригод”, “Список благодіянь” та ін.). Це п’єса про особисту
мрію і право на здійснення цієї мрії» 1008 .
1005
Блавацький В. Спогади […]. — С. 125.
1006
Також про виставу див.: Єрмакова Н. П’єса і вистава: (До історії постановки «Яблуневого
полону» в «Березолі» / Наталія Єрмакова // Аркадіа. — О., 2005. — № 4. — С. 32–36.
1007
Шевченко Й. До підсумків театрального сезону в Харкові / Й. Шевченко // Критика.
— Х., 1928. — № 5. — С. 121.
1008
Кузякіна Н. Нариси української радянської драматургії. Частина I: (1917–1934)
Наведені міркування — слушні й аргументовані, проте, проблему змісту
й сенсу «Яблуневого полону» не розв’язували. Можна, приміром, зауважити
у драмі І. Дніпровського рефлексію теми «етичної людини» — заручника
Історії. Ця принципова для березільців проблематика помітно актуалізувалася
у театрі напередодні початку співпраці з М. Кулішем. Інтерес викликає
й, зауважений Н. Кузякіною, перегук п’єси І. Дніпровського з «Любов’ю
Яровою» К. Тре ньова — знаковим твором радянського мистецтва. Йдеться,
насамперед, про вражаючу частоту відповідних апеляцій у драмі українського
драматурга. Крім часових, ситуативних і географічних збігів, звертає на себе
увагу семантичне зближен ня імен Ярової та Ярославни. Хоча Н. Кузякіна
вважає, що «рисами свого характеру образ Ярославни досить подібний до образу
Пано вої» 1009 , слід, радше, акцентувати на очевидній, чи, навіть, умисній
опози ційності Ярової та Ярославни. Адже остання виглядає не так «аналогом»
Па нової, як «антитезою» Ярової: героїня К. Треньова видала чоловіка більшовикам,
героїня І. Дніпровського присвятила своє життя помсті більшовикам
за вбивство чоловіка. Український автор, фактично, заперечує декларова ну
К. Тре ньовим ідею зради «з ідейних міркувань» як вираз «нової моралі». Ярославна
у І. Дніпровського уособлює його відразу до такого ідейного аморалізму.
Позицію автора «Яблуневого полону» увиразнює те, що від часів створення
«Слова о полку Ігоревім» ім’я дружи ни леген дарного князя на віки лишилося
символом жіночої відданості та вір ності.
Знакова героїня — Ярова, що посіла не останнє місце у новітніх радянських
«святцях», опосередковано компрометується своїм криводзеркальним відображенням
— Ярославною. Однак, І. Дніпровський на цій констатації не зупиняється.
В усякому разі, він уможливлює сценічний розвиток згадуваного мотиву,
викликаючи тим не просто здивування — значно гострішу реакцію владних кіл.
Досить згадати відомий випад М. Скрипника, який двічі дивився березільську виставу
і говорив із чималим сарказмом про свої враження на всеукраїнському театральному
диспуті 1929 р.: «В попередній постановці контр-розвідчиця, звертаючись
до представників радянського військового загону, говорить їм: “Куди
ви дівали українську інтеліґенцію? Ви її розстрілювали сотнями”. Вона обурено
говорить до ворога, якого захопила. Так було позаминулого сезону. А тепер ця
контр-розвідчиця від полоненого комісара повертається до публіки і кидає обвинувачення:
“Куди ви дівали українську інтеліґенцію? Ви її сотнями розстрілювали”.
Це дійсно прогрес у постановці!» 1010 .
/ Н. Кузякіна. — К.: Радянський письменник, 1958. — С. 96.
1009
Там само. — С. 97.
1010
Скрипник М. Театральний трикутник: Вступне слово М. О. Скрипника та театраль-
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
338
розділ четвертий «БЕРЕЗІЛЬ» у харкові
339