Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

ного варіанту київської вистави «Напередодні», якій була присвячена розвідка
М. Верхацького (видана «Рухом» 1932 року). Для визначення їхньої жанрової
природи Н. Кузякіна вживає термін історико-документальна хроніка; деякі
її риси вона вбачає в останній виставі Л. Курбаса 1927 року — «Жовтневий
огляд».
Образна мова «Прологу» зазнала впливу засобів художньої виразності,
до яких березільці вдавалися впродовж всієї попередньої доби (включно
із молодотеатрiвською), хоча, приміром, Ю. Шевельов не помітив у «Пролозі»
нічого, крім «всеiмперскостi у сенсі проблематики» та «елементів психологізму
в сенсі методи» 918 . Останнє зауваження, до речі, підтверджується міркуваннями
М. Верхацького про зміни в надзавданні «Прологу», порівняно з «Напередодні».
Цього разу, наголошував автор згадуваної розвідки, театр прагне «не доводити
глядачеві щось, а подати лінію і перелом психології груп 1905 р.» 919 . Тим не менше,
на нову художню якість образного вияву тогочасна критика не звернула
жодної уваги, хоча дружньо вдавалася до епітетів «масштабний», «хронікальний»,
«монтажний», для чого також не бракувало підстав.
Приступаючи до репетицій, Л. Курбас разом із С. Бондарчуком так ретельно
переробив текст, що від нього не лишилося нічого, крім трьох-чотирьох сцен.
Насамперед, зміни стосувалися постаті Каляєва — він тепер не головний персонаж,
а, за виразом М. Верхацького, лише «персонiфікатор зрушень». Більше того
— тепер він важлива, хоча й не центральна фігура. У фокус вистави потрапляють
різні особи, посилюючи враження фрески, епічної картини гігантської народної
драми, історії кривавої сваволі й підлого ошуканства сотень тисяч людей.
Образ народу, маси «Березіль» відтворює із виключною мистецькою віртуозністю,
залученням прийомів, методів широкого діапазону. Недаремно галерея людських
типів «Прологу» видавалася сучасникам безкінечною.
Нова «диспозиція» вимагає від Л. Курбаса не просто уточнення окремих акцентів,
а й максимального посилення емоційної, психологічної, трагедійної напруги.
Належного балансу різнопланових «енергій» режисер не спромігся би
досягти без точного розрахунку і жорсткої регламентації образних прийомів.
Тут йому стає у пригоді досвід роботи над «Джіммі Гіґґінсом». Особлива увага
до етапу складання режисерського плану «Прологу» викликає, навіть, певні алюзії
із тим, як розпочинали роботу над твором Е. Сінклера. Втім, М. Верхацький
небезпідставно зауважував «цілковито нові методи роботи», які свідчили про невтомність
театральних шукань.
Досвід «Джіммі Гіґґінса» виявився актуальним в тому сенсі, що Л. Курбас
і цього разу створював його, практично, одночасно зі сценічним текстом. В усякому
разі, його бачення просторових і звукових планів майбутньої постановки
формувалося на ранніх етапах опрацювання літературного матеріалу. Це помічає
і зауважує Ю. Мейтус, запрошений до співпраці. Згадуючи про їхнє знайомство,
майбутній співавтор більшості березільських вистав одразу зауважив саме
цю рису режисерського обдарування Л. Курбаса: «Прослухавши все завдання,
я зрозумів, що у нього, як режисера, все було вже у виставі вирішеним, все було
глибоко продуманим, так що випадковостей тут бути не могло. Він внутрішнім
зором бачив декорації, мізансцени, чув де i як звучить музика. Зараз же йому хотілося
лише зрозумілими переконливими словами, образними порівняннями передати
мені те, про що він думав, що бачив та знав. Йдучи від цього, я вже відчував
яка музика потрібна виставі, які теми треба створити й розвинути, які сцени
— підкреслити музикою. Олександр Степанович чудово відчував ритм сцени,
ритм вистави, i в цьому йому також покликана була допомогти музика» 920 .
«Пролог» складався із 24 епізодів, скомпонованих у три дії. Загальна кількість
персонажів сягала майже семи десятків, тож весь склад трупи виконував подеколи
по кілька ролей. I навпаки — Каляєва грали тепер троє акторів: А. Бучма,
О. Долiнiн та М. Назарчук. Каляєви у київській та харківській виставах не були
тотожними: «У “Напередодні” Каляєв трактувався есером, руським інтеліґентом,
темпераментною людиною, яка “прожигает жизнь”, він подавався фразером,
поетом, викликав до себе співчуття як до героїчної фігури. Замах на вбивство
князя звучав при такому трактуванні як поза перед самим собою. Тепер
Каляєв трактується як ідеаліст, відданий революції, сповнений бажання поквитатись
із царатом» 921 .
Насправді, схоже, що на момент постановки «Прологу» загострилося питання
приналежності героя до партії есерів, змушуючи Л. Курбаса, по можливості,
уникати концентрації уваги на його постаті. Але це руйнувало принцип «ідейного
балансу» вистави: Каляєв у березільців був, насамперед, антиподом антигероя
— Миколи ІІ (Й. Гірняк). Їхнє протиставлення ще у «Напередодні» автоматично
висувала Каляєва — А. Бучму на позицію головного героя. Політичні реалії
1927 року змушують «посунути» цю проблему, радше, на рівень естетичний,
натомість ідеологічний зміст «Прологу» концентрувати на інших мотивах.
На ідейному рівні знакова опозиція персонажів Й. Гірняка та А. Бучми є надто
очевидною, щоби її легко було знівелювати. Доводилося шукати можливості її
918
Шерех Ю. Лесь Курбас і Харків […]. — С. 47.
919
Верхацький М. Пролог / студія М. Верхацького; композиція Л. Курбаса. — Х.: Рух,
1932. — С. 61.
920
Мейтус Ю. О Курбасе [Машинопис] / Юлій Мейтус. — МТМК України, Ф. Р.: архів
Курбаса Л. С., од. зб. 9960.
921
Верхацький М. Пролог […]. — С. 78.
наталя єрмакова березільська культура: історія, досвід
310
розділ четвертий «БЕРЕЗІЛЬ» у харкові
311