Літературознавство итиказ

розумів соціальну солідарність, яка об’єднувала пануючих зайдіз українськими магнатами та митрополитами. Він намагавсяламати «перешкоди, якії не лише дух іпоплеменників, німцівта ляхів, але особливо наші, нібито родимії русини, наставникидуховнії —але в самій річі перекінчики і гонителі, — свомуматеринському язикові чинять». (З листа А. Могильницькогодо Я. Головацького за 24 лютого 1848 р.).Оскільки ювілей «Русалки Дністрової» святкуватимем 1987року і немало добрих слів скажемо на адресу «Руської трійці»,я вважав за потрібне згадати Миколу Устияновича та АнтонаМогильницького як тих, хто став поруч з безсмертним Маркіяномтоді, коли стара «трійця» розпалася. З історичної перспективибачимо, що в Галичині напередодні і в самий часупадку кріпосництва, в час розвалу меттерніхівської прогнилоїекономічної та державної системи, діяла «руська п’ятірка»,«руська десниця», яка заклала основи нової народної літератури,була до появи Івана Франка найактивнішим чинником єднаннярозірваних українських земель.Головною постаттю тієї «п’ятірки», сказати б, великим пальцем«руської десниці» був Маркіян Шашкевич. Чи могли б мипояснити, в чому сила його кількісно невеликої творчості, вчому невмирущість розпочатої ним літературної традиції?Певна річ, насамперед у тому, що вона знайшла щирий відгоміну серцях ще панщизняного, хоч і неграмотного, та до свободолюбнихідей чутливого галицького селянства. Народ колишньоїЗахідної України на всіх етапах своєї нелегкої історіїзвертався до Маркіяна Шашкевича як до першого свого захисника.Мала значення й та обставина, що ряд письменників, якіписали народною мовою, які служили ідеї визволення та возз’єднанняУкраїни, ідеї братерства націй та соціальної справедливості,почавшись Маркіяном Шашкевичем, ніколи в нас непереривався.Минулого року, коли відбудовувалася хата Маркіяна Шашкевича,ми приїхали в Підлисся з Р. Лубківським, щоб подивитися,як іде робота. Застали ми засумованих майстрів, якісаме настеляли підлогу, а сумні були вони через те, що матеріалїм дали недоброякісний — сирі лаги та мокрі дошки. «Натакому дереві недовго стоятиме ця хата», —казали золочівськітеслі. Певна річ, ми з Р. Лубківським подбали про те, щобматеріал було замінено, й наші теслі повеселішали. Подумалосьтоді про первомайстра української літератури в Галичині —