Літературознавство итиказ

Та справа не тільки в новизні проймаючої, філософськоїмислі твору, а й у тому, як написана книжка. Такого стефанівськоголаконізму, лексичного багатства, взятого з гуцульськогодіалекту села Розтоки, де виросла Марія Матіос, у нашій прозіще не було. А як було, то хіба лиш під пером покутськихкласиків, але й там літературна мова й діалект не були такорганічно поєднані, як це бачимо у «Солодкій Дарусі».Є в цьому творі образ майстра, який виготовляє дримби,грає на них, заробляє собі на життя за допомогою цього дрібненького,але прекрасного інструменту. Дивно, що до МаріїМатіос ніхто з великих знавців та шанувальників Гуцульщинине побачив і не почув дримби як зображення й голосу жіночогоєства, поєднаного з гоном чоловічої пристрасті. ОбразЦвичка, що його «солодка Даруся» любить, але жити з нимне може, бо душа його обліплена землею, а її душа — в небесах— одне з найкращих мистецьких відкрить знаменитоїписьменниці.Не знаю, чи буде відзначено Шевченківською премією твірМарії Матіос 2005 року. Я хотів би цього, не криюся зі своїмбажанням, але моя думка в даному разі вибігає за межі будьякихпремій, бо, обдарована чи не обдарована нагородою,ця річ уже сьогодні належить до видатних непроминальнихтворів. Філософська сутність «Солодкої Дарусі» — це справдібезодня, куди страшно, але необхідно заглядати.