Літературознавство итиказ

лектуальними. В цьому так само грає націлена в наші часи ідалеко в майбутність Франкова геніальна думка.Першу музику до «Гимну» написав Станіслав Людкевич у1898 році. Пісня виконувалась тоді ж на ювілейному вечорі знагоди 25-ліття літературної та громадської діяльності Франка.Людкевич розповідає в спогадах, що Франко досить іронічнооцінював пісню: «Спасибі, пане-товаришу, за ваш сюрприз.Але я волів би, щоб у вашому «Революціонері» теж у середнійчастині був марш, а не коляда». В 1905 році «Гимн» кладе намузику Микола Лисенко. Ні раніше, ні пізніше цей титанічний,поривчастий, бойовий хор народитися б не міг. Сама революціяписала його, наповнюючи душу геніального музикантарадісною тривогою, клекотом і маршем повсталого народу.Чверть століття проминуло, як був створений текст «Вічногореволюціонера», але події 1905 року не міг відобразити кращежоден інший, навіть написаний на барикадах поетичнийтвір. Ставши піснею, «Гимн» ринувся вперед як дух нової історії,дух, який «словом сильним, мов трубою, міліони зве з собою».Він «не уступить пітьмі поля, не дасть спутатись тепер»,і ми знаємо, що тепер він стократ могутніший, як був століттятому.Столітній ювілей слова і сімдесятип’ятилітній ювілей музики«Вічного революціонера» для поетів і композиторів, безпосередніхспадкоємців пісенної музи Франка і Лисенка, маютьзначення громадянської і професійної науки. Слово і музикаборотьби за справедливість, слово і музика благородної самовідданостілюдей в ім’я будущини світу — ось які пророчі ілюдяні пісні повинні народжуватись у серцях українських сучаснихпіснетворців під палаючим знаменням «Вічного революціонера».