Літературознавство итиказ

альних змагань, будовою, до якої повинні йти всі цеглини, будеідеал повного, нічим не в’язаного і не обмежуваного (крімдобровільних концесій, яких вимагає дружнє життя з сусідами)життя і розвою наці ї. Все, що йде поза рами нації, —се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеаламираді би прикрити свої змагання до панування одної нації наддругою, або хоробливий сентименталізм фантастів, що раді биширокими «вселюдськими» фразами покрити своє духовевідчуження від рідної нації».Ці слова треба знати не так задля того, щоб бездумно віритив них, а радше задля того, щоб у їхньому світлі побачити себеі самого Івана Франка і збагнути, що не так-то воно легкобуло йому уникати отих «вселюдських фраз», — а що вже говоритипро таких смертних, як ми, котрі в часи тоталітарногорежиму за гаслами вселюдської справедливості приховуваликличі до національної свободи! Не будемо лукавити: ми вважаликолись, і не без впливу Франка та інших наших визначнихполітиків, що, здобувши загальнолюдські права, тим самимздобудемо і національну свободу. Була це помилка. Дозагальнолюдських прав та ідеалів може піднятися тільки визволений,визначний і розвинутий національно державний народ.Одначе Франко настільки різнобічний, невичерпний, спрямованийу майбутнє не тільки України, а й усього людствагеній, що було б непростимою помилкою сприймати його тількиз українських, державницьких позицій, тобто піднімати довисот лише його вольовий національний дух, демократичнийнаціоналізм, а титанічну літературну й наукову діяльність, підпорядковануборотьбі за соціальні, загальнолюдські цінності йправа, відкидати, приховувати, применшувати і взагалі вважатиприкрою недорозвиненістю молодого таланту.Навпаки, необхідно бачити, як поєднуються у свідомості молодогоІвана Франка національні боління із переживаннямикаменярів, які прорубують у скелі дорогу для правди. «Дух, щотіло рве до бою», не був ніколи виключно пролетарським, —він закликав українців до визволення водночас із панського,московського та польського ярма. Соціаліст Франко кликав:«Не пора, не пора москалеві й ляхові служить» ще за двадцятьп’ять років до того, як уложився в його свідомості план поеми«Мойсей». А що є кульмінацією поеми? Наляканий смертюсвого пророка, народ прокидається до збройної боротьби занаціональну свободу, він боїться, щоб не пропали заповіти йогодуховного провідника. Матеріальна, сказати б, фізична сила