Літературознавство итиказ

робітників, серед яких виділяється живий і масштабний образСергія Мельничука із вірша «Хлопець».Інколи в миттєвому погляді збоку фіксує поет цілу епоху зїї складними суперечностями. У вірші «Колядники» змальованийдідусь, який у тяжкі повоєнні літа не мав шо дати заколяду. Отож і не тішився, коли дітвора, жартуючи, заспівалайому під вікном. Потім дідусь розжився, є вже в нього хліб ідо хліба, та не приходять діти з колядою. І це його найбільшаскорбота. Поет показує нам, що біда не там, де нема чим розплатитисяза пісню, а там, де пісня забута. Там, де пісня пропала,згіркне хліб і зачерствіє душа. Сьогодні про це різко пишутьнаші вчені й письменники, а Володимир Забаштанськийвідчув залежність хліба від духовності ще тоді, коли веселоговорилося, що пісня може народитися лише там, де багатохліба.Справжня поезія, хоч про що б писалося в ній, повинназалишати в пам’яті читача образи, афористичні рядки, що їхнеможливо нічим ні затерти, ні витравити. В поезії ВолодимираЗабаштанського таких дивовижних знахідок немало.Ідуть зі станції дядьки додому,Між ними тато, наче Гуллівер!Це з «Балади зимових ночей». Поет навіть не натякає на те,що хлопчик, який бачить свого батька в гурті робітників, любитьчитати. Та як багато сказано одним словом «Гуллівер»про незвичайну, талановиту, освічену, закохану в батька душудитини! У вірші «Вклоняюся» читаємо:Ніч, мов циганка, селом блукає.Снігу набравши повні халяви.Не раз уже ніч порівнювалася з циганкою. Можна б показати,як деякі поети, зваблені циганською смуглявістю, бачилиніч, звісно, такою милою смуглявкою. Володимир Забаштанськийбачить сніг за халявами чобіт ночі-циганки, і це баченнянадзвичайне. Взагалі його поезія пересипана дорогоціннимидеталями, такими інколи пронизливими й щемливими, що забутиїх неможливо. Ось у вірші «Дитинство» він пише про те,що пастушок грів босі ноги на тому місці, яке, пасучись, надихалакорова. За цією «дрібничкою» видно стільки, скільки невідкриє й багатослівна повість про дитячі будні, написана людиною,що ніколи не ходила босоніж по морозяній траві, шукаючистопою теплішого місця біля писка своєї корівки.У вірші «Далеч» стрічаємо глибокий афоризм:Брезент рапатого вітрилаЗдається шовком здалини.