Літературознавство итиказ

бажання якогось галичанина, щоб на всіх українських весілляхтанцювали тільки гуцулку, або ж бажання якогось полтавця,щоб на всіх наших празниках ми різали тільки гопака.Український народ, якого поневолювачі вважали нездатнимдо державного життя, кому вони нав’язували рабську свідомістьі другорядну роль автономії, з величезним опізненнямздобув свою державність аж наприкінці XX століття. Ми запізнилисяна учту демократії. В той час, коли інші сидять застолами і п’ють вино, ми прибігли задихані й спітнілі і просимодзбанок студеної води. Але й з цього треба скористати.Вся наша історія вказує спадкоємну динаміку хвиль національно-визвольноїборотьби. Від Данила Галицького, що нескорився Золотій Орді, до Богдана Хмельницького та ІванаМазепи: перший повстав проти королівської Польщі, другий —проти царської Росії, від козаччини і гайдамаків до великихзмагань під керівництвом Михайла Грушевського та СимонаПетлюри, від них до тяжкої, хоч ніби легальної боротьби зазбереження української державної ідеї під орудою Скрипниката Хвильового і до збройної боротьби за державу під прапорамиОУН-УПА, а звідти до постання Народного Руху, котромувдалося кардинально вплинути на проголошення самостійноїУкраїни.Я згадую це задля того, щоб сказати: головною прикметоюукраїнської нації та її духовності є любов до свободи. Нашавідданість ідеалам вільного як особистого, так і загальнонародногожиття має таку історичну глибину, таку фізичну масу,таку потужність напряму, яких, мабуть, не знає жодна європейськанація. Ця наша відмінність від інших народів, що небули в рабстві, або ж були менш, як ми, служитиме нам дужедовго. Ми зобов’язані берегти її як основу нашої державностій культури в широкому розумінні слова. Місце за столомзнайдеться, посунуться панове, дайте ж нам тільки втамуватисвою жагу до вільного життя!Кожна національна культура постійно б’ється над осягненнямтаємниці людської особистості. З цього погляду можемосказати, що наша культура має підстави ставати все більш визнаваноюв світі як система, яка насвітлює нерозривну єдністьособистої і національної ідентичності. Наші людські особистіправа можуть реалізуватися лише в рівноправності нашого народуз усіма і передовсім з державними народами.Для народу, котрий так довго боровся за свою державністьі так дорого заплатив за неї кров’ю і стражданнями своїх синів,нема нічого жахливішого, як втрата своєї суверенності. Неговоритиму про те, що це горе може настати в результаті