Літературознавство итиказ

не втрачає духовної рівноваги, залишається вірним життю іздатний усміхнутися з вікна, охопленого полум’ям.Не все в поезії Олеся досконале й свіже. Не на всьому вйого творчості — печать непоступливого майстра й чародія.Він поспішав, дозволяв собі ритмізувати й римувати нудні банальності,але численні повтори й трафаретні рядки гублятьсяв його віршах на фоні дивовижних, простих метафлр («Музиказір блакитнооких») і майже з кожного його твору просяваєпісенна, зваблива душа. Олесь хвилює сьогодні не лише тому,що історія працювала на поглиблення його журби й на возвеличенняйого радості (це дуже важливо!), але й тому, що вмомент свого народження його твори були щирою правдою,сповіддю духовно багатої і відвертої особистості. Він був чутливимдо болінь не лише свого народу. Вчитайтеся в йоговірш «Над трупами» — й побачите, як глибоко переймався вінстражданнями єврейської матері, дитину й чоловіка якої вбиличорносотенні погромники:Де ти, де ти, свято згоди!Чи не час прийти тобі!Задихаються народиВ братовбивчій боротьбі.Вкрився божий світ димами.І криваві ллють моря.Ой, коли ж над бурунамиЗійде тихая зоря.І осяє тихим світомІ могили, і тіла,І засипле трупи цвітомПравди, згоди і тепла.Це писалося 8 грудня 1917 року, коли на наших землях розгорталася«братовбивча боротьба». Але давній вірш торкає нашесерце. Адже й ми хочемо бачити тихі зорі над планетою,адже й ми прагнемо правдивого побратання між народами, аджеж і ми жадаємо вкрити «цвітом правди» прах закатованих,однаково де — в Освенцімі чи на Соловках.Слово Олеся «без золота, без каменю, без хитрої мови» світитьнам і світитиме нашим нащадкам, як діамант людськоїщирості, що його неможливо ні затьмарити, ні сховати, ні перемолотив жорнах найжорстокішої доби.