Літературознавство итиказ

Він знищив і, здавалося, розвіяв назавжди сентиментальну,псевдонародну й псевдоромантичну традицію українськогооповідання, яка, проте, несподівано відродилася в наші часи підвиглядом особливо підсолодженого поетичного романтизму, немаючи, зрозуміла річ, перед собою жодної перспективи.Але справа не стільки в тлумаченні Франкової прози, скількив розумінні зв’язку між висловленою у «Вічному революціонері»та в «Мойсеї» вірою в прихід і в перемогу соціальноїсправедливості й національної свободи і тим, здавалось би, позбавленимусякої духовності, недолугим і темним, до смертівиголодженим і спрацьованим, до кісток заболоченим у нафтовихямах і на вузеньких нивках жебрацьким людом, котрим,відповідно до життєвої правди, жорстокий реаліст заселив своїоповідання й повісті. Невже «замучений, розбитий» народзможе піднятися на ноклик духу, «що тіло рве до бою», невжейому призначено втілити в життя дорогий та болящий ідеалізмпророка, візіонера щасливої будущини? Так, саме йому!Франко, як ніхто інший в українській, і, думаю, у світовій,літературі відбив діалектичну взаємозалежність між темнотамикоренів і променями вершини; він у безоднях народногоболю й приниження знайшов цілющі джерела людяності, вінзумів догледіти світло благородної душі в обставинами життяспотворених обличчях своїх героїв.За всіма вибухами Франкового поетичного духу, за видіннямибогоборчої, ні в чому не менше за Господа стражденноїлюдини, за мріями про відродження України в «народів вольнихколі», за пророцтвами про торжество загальнолюдськоїлюбові й доброти стоїть фундаментом друга частина того ждуху, де вмістилися ріпники й арештанти, рекрути й наймити,голодні й сліпнучі від поту хлібороби, міські люмпени й повії,чиновники й студенти, дрібні заробітчани й кадрові пролетарі.Франко в бойовому обладунку своїх головних жанрів нагадуєвоїна, що його меч — поезія, а щит — проза. Як на щитіАхілла, в прозі Франка представлені такі ж могутні й закоханів життя й працю люди, але всі вони стортуровані нещадноюдійсністю. Обороняючись і наступаючи, Франко-воїн засліплюєворога тим щитом, наче вироком, перед нанесенням караючогоудару.Світ Франка — це небо й пекло людства. УнікальністьФранкового дару в тому, що він, відкривши найвищі небеснісфери, куди тільки може злетіти світло розуму й доброти, інайглибші проломи в полум’ї людських мук, показав, що міжпеклом і небом нема непрохідної лінії, що возвестися вгоруможна тільки на тому вогні, який спалює тебе. Так само, як