Літературознавство итиказ

каторжними, та в них він сам запрягався, щоб, наче гарбу, рвонутий витягти на рівний шлях Україну, застряглу в багні соціальногой національного безправ’я, неграмотності, голоду,церковних забобонів, шляхетського й шинкарського визиску.Титанічна діяльність Франка відбила національні боліннярозірваної між імперіями Романових і Габсбургів українськоїземлі, але головною ідейною цінністю його духовної спадщиниє скерованість на революційну переміну суспільного життя.Шевченко народив, а Франко виховав українську націю. Алещастя народу нашого в тому, що генії отця й вихователя палаливогнями національної і соціальної пристрасті, живилисячуттям загальнолюдським, непримиренним до племінноговузьколоб’я, лінивої хуторянщини.Велич франка виявилася насамперед у тому, що свої революційнігасла й надії він пов’язував з малочисельним і поганов його часи організованим робітничим людом, з нужденним,безземельним селянином, що, ставши на міські заробітки, прагнеколективно захиститися від визискувачів і тим самим засвідчуєсвою соціальну зрілість. Франко зумів розгледіти нову людинусвоєї доби. «Се буде роман трохи на обширнішу скалю відмоїх попередніх повістей, — писав він О. Рошкевич про задумтвору «Борислав сміється», — і побіч життя робітників бориславськихпредставить також «нових людей» при роботі, —значить,представить не факт, а, так сказати, представить у розвиткуто, що тепер існує в зароді». Франків роман можемо вважатиодним із перших творів світової робітничої літератури.Революційний дух франка не стихійний, не затуманений недомовками,не випадковий і не тимчасовий елемент його світогляду,а глибоко продумана, науковим аналізом суспільного механізмувмотивована гуманістична концепція світу, це, власнекажучи, «святая святих» велетенського храму творчості українськогоМойсея. Рівно століття тому ще молодий, але вже автор«Каменярів», перекладач «Капіталу» й «Анти-Дюрінга», популяризатормарксистських ідей серед львівського робітництва,найвищий авторитет серед поступової інтелігенції НаддністрянськоїУкраїни, Франко ставить питання про необхідністьорганізації соціалістичної робітничої партії в Галичині. Про цевін пише, зокрема, і в статті «Чи ми хоч тепер прокинемось?»(1882), де показує, що потрібно створити «нову чисто людовупартію... на основах федеральних, т. є. партію, до котрої би з застереженнямі забезпеченням усіх відрубних національнихінтересів, а для спільної боротьби в ділах правно-політичних ісуспільних мусіли б приступити всі робучі люди і з русинів, і зполяків, і з євреїв, і з німців, замешкуючих Східну Галичину».