Літературознавство итиказ

мами. Між ідейно-естстичним нутром і лексичною одежиноютвору, як відомо, існує взаємозалежність.Думаю, що позбуватися діалектизмів В. Герасим’юку потрібноне так тому, що його вірші можуть завдавати мороки філологічноне підготованому читачеві, як тому, що діалектизмимають нахил тягнути письменника назад, зачиняти його в загородіпобутовизму, етнографії, віджилої і навіть загумінковоїпатетики.Можливо, на молодого поета має вплив творча практикаМарка Черемшини, який писав деякі свої твори чи, точніше,діалогічні частини своїх новел гуцульським діалектом. В. Герасим’юкчудово знає причини того, зрештою, сумного явищав українській літературі, яким є певна замкненість геніївВ. Стефаника і М. Черемшини в покутському і гуцульськомудіалектах. Тим письменникам треба було говорити з народом,який не мав пі шкіл, ні університетів, був штучно одірванийвід свого материка — Наддніпрянської України. В ті часифранківські рядки:діалект чи самостійна мова —найпустіше в світі це питання,міліонам треба того слова,і гріхом усяке тут хитання, —були законом громадянського буття для західноукраїнськоголітератора. Тепер усе змінилося. Могутній розвиток українськоїлітератури, крім усього, є виразом активного життя ірозквіту української мови. Діалектні ресурси нашої літературноїмови величезні, ними треба користуватися, але вміло йобережно. Здається мені, що це так само розуміє В. Герасим’юк,але він, мабуть, надає самій лексиці чародійного значення,він, мабуть, свою незгоду з певною мистецькою традицієюнамагається виявити в тому, що пошукує слів рідко вживанихі найчастіше знаходить їх у рідній гуцульській говірці.А може, запалюючись у натхненні, він підсвідомо вибирає слованайрідніші? Нехай і так, одначе процес творчості не є тількисистемою спалахів підсвідомості.Мова поета ним самим редагується і твориться; від нього,зрештою, залежить остаточний варіант його твору.Беремо вірш «Колихалась колиска...» Тут — «ворізка»,«флояра», «маржина», «плаї», «постоли», «дідо», «арідник» —рябіє від гуцулізмів, але справжнє єство цього твору виражаютьне слова, а образна система, цікава й смілива поетика(«прилітала вівця», «колисалися мама і тато» і т. д.), дух, щозавжди виникає від уміння висловлюватися метафорично, а не