Літературознавство итиказ

хама, професійного вбивці з пихою родовитості, ганебною теорієювищості крові і життєвих призначень аристократа. Як відрізнялисябойові кличі Лесі Українки, що не побоялася в ім’язбереження культурних надбань, створених народом, вигукнути«Хай згине цар!», від закликів д’Аннунціо, який говорив:«Хай прийде новий римський імператор... знищити або переміститивсі цінності, які надто довго визнавалися різними доктринами»!Леся Українка розуміла, що деградація людини, якупроповідував італійський декадент, виходить із повного запереченняі опльовування моралі, художньо-ідейних вартощів,культурних осягнень людства, здобутих протягом багатьохстоліть. На жаль, деякі визначні західноєвропейські майстрислова базуються на свідомому запереченні цінностей класики,на зневірі, на твердженнях про абсурдність людського життя,про фатальну самотність людини в соціальному і природномусередовищі. Громадянська байдужість, зворотний бік медалібізнесового мистецтва, узвичаїлася, набула навіть визнання середакадеміків, членів світових літературних жюрі. Нобелівськийлауреат в галузі літератури за 1975 рік, італійський поетЕудженіо Монтале, далекий, звісно, від ніцшеанства свого краянинад’Аннунціо, цікавий своєрідною передачею демократичнихнастроїв своєї самітної музи, серйозно заявляв, що йогопоезія — це гриби, але які — отруйні чи нешкідливі для здоров’я,— його не обходить, це хай визначить сам читач. Що ж,зверталася і Леся Українка до читача і — ширше — до народуяк до остаточної інстанції, що визначає вартість художньогослова. Але вона не могла припустити навіть у віддалених відїї поезії мислях, що поет має право віддати читачеві те, чимсам погребував би, або те, чим сам міг би отруїтися. Леся Українкавозвишається своєю вірою в народ, у визвольну діюпоетичного слова, в оздоровчу, цілющу снагу мистецтва. Нетрутизняні мухомори, а нержавіючі мечі правди дала в рукилюдям наша поетеса. Вона постійно турбувалася, щоб та зброякраще послужила нам, її нащадкам.Колись у листі до сестри Ольги Леся Українка писала: «Пожилав Азії, пожила в Африці, а там... отак посуватимуся даліта далі, та й зникну, обернуся в легенду». Героїчна легенда, якуми називаємо ім’ям Лесі Українки, силою перемоги своїх ідейна нашій землі повертається вдруге на світові материки, спокійноохоплює не блискітливою, тимчасовою, а трудно завойованоюславою серця наших сучасників.Що може сильніше засвідчити світову велич Лесі Українки,як не пошанування її творів представниками багатьох народів,таке розуміння феномена її життя іншими народами, на яке