Літературознавство итиказ

сім вільний від Шевченкового впливу. Шевченко показав буковинськомумайстрові, як може коломийка обертатися в індивідуалізованумову поета, в скаргу, в прокляття, в інвективу,не гублячи при цьому пісенної гнучкості й простоти. Буковинецьбув зачаклований цим і, «маючи в пальцях» коломийку,ринувся й собі робити з неї чудеса поезії. Певна річ, Федьковичевінасамперед імпонувала революційна ідейність і народністьКобзаря, але, сприйнявши їх, він сприйняв як шось своє,гуцульське, рідне і головну форму Шевченкової поезії. Цепризвело до безконтрольного епігонства, шо найбільше виявилосьу «Поменниках», віршах, присвячених роковинам смертіШевченка, «Посланіях на Україну» та деяких поемах коломийськоїзбірки.Але слід пам’ятати; в тих з дешо абстрактним революційнимпафосом наслідувальних творах проривався вогонь конкретноїненависті автора до австрійського монархічного ладу, до цісарята його буковинських «підхлібців», до дрібної й крупноїпаноти, до крамарів та дідичів карпатських, до всього, що жирувалона тілі уярмленого народу. Поруч з епігонськимиФедькович писав оригінальні речі, в яких Шевченків рядок невибивається в привабливій стихії свіжого, як полонинська роса,неповторного слова. Ось приклад з поеми «Лук’ян Кобилиця»;Цісар сидить на стільчикуТа в карти ся грає.А ті гори буковинськіНехай пропадають...А ми підем з топірцямиВ зелену діброву,Та витешем домовинуВелику, кедрову,Та пішлемо до цісаряВ німецьку столицю...Це заклик до збройної боротьби з цісарською владою, сміливий,шевченківський за духом заклик, який, хоч не був вчаснопочутий народом, знайшов відгомін в одному, та зате вякому потужному серці! Молодий І. Франко випадково ульвівської перекупки за 10 грейцарів купив зошит, в карткиякого вона загортала черешні, де була кимось переписана поемапро Лук’яна Кобилицю!Але навіть у тому сакраментальному «Мерці», що починаєтьсяепігонським тактом; «Кохайтеся, чорноброві, та не з умерлими»,знаходимо акорди дуже сміливі; мало хто з наших поетівміг зважитись на подібні слова і в пофедьковичівські часи;