Літературознавство итиказ

новаторських устремліннях, які прагнуть наблизити художнєслово до життя, до народу, а також до ідеальної будущини, заяку те слово завжди бореться.Пролог до літератури пряпіівських українців — напружена,революційно-пісенна поезія Василя Гренджа-Донського. Вінжив на Закарпатті, мабуть, у найважчу добу історії цього краю.Не було такого суспільного лиха на землі, яке не звалилося бна голови жителів колишньої Підкарпатської Русі, насильноприєднаної до буржуазної Чехословаччини.Лизали ми буки,Приймаючи муки,Ц ілували за тиранствоГонителям руки.Скаржливо квилить, але водночас і непокірно, акордамиШевченкового «Заповіту» рокоче поезія закарпатського бунтаря.Вона малослівна, як збідований мужик. Вона прицільна йвиразна. Вона втинається в свідомість, ніби плакатні письмена.Той вогонь гуде й сьогодні, хоч земля поета живе іншим, новимжиттям. Той вогонь нам дуже дорогий — він повинен палахкотітив пам’яті народу, бо з нього випромінюється моральнесвітло сучасного народного життя.Безпосередні фундатори, зачинателі пряшівської українськоїсловесності — Федір Лазорик та Іван Мацинський. Першийдебютував на початку тридцятих, другий — на початку сороковихроків. Піднесена, суспільно заангажована поезія (і проза!)Федора Лазорика має родовий знак свого часу, деколи воназанадто декларативна, прямолінійна, але в ній чи не впершезнайшли відтворення суспільні переміни на теренах СхідноїСловаччини. Загальна роль цього діяча культури дуже велика,особливо в орієнтуванні й переході пряшівської лемковини наукраїнську мову, в наданні тому процесові тривалих духовнихзарядів. Для багатьох сьогоднішніх письменників-пряшівчанвін — незабутній учитель і наставник.Поезія Івана Мацинського глибше й цікавіше відтворює ті жтаки початки побудови української культури на Пряшівщині.Нахил до елегійного осмислювання явищ суспільного життяй природи надає його творам благородного супокою, якоїсьбагатозначної печалі. Образи карпатського села, яке прощаєтьсязі своєю патріархальщиною, проходять через його натхненнянескінченною чередою. Він уміє висловити жаль за втраченимилітами, він — поет замріяності й туги, але йому не завждивдається спрямувати свою думку в бажаному для його душінапрямі. Часто його вірші — це шукання авторового «я». Під