Літературознавство итиказ

бо знаємо, що, мов тавро, понесемо в життяпечать Твоїх палючих слів, що пропекла до дна нам дущі.«Шевченко»Антонич любив демонструвати свою аполітичність, але вінне був баіідужий до національно-визвольних рухів і змаганьнашого народу, до боротьби за волю України. Показовим творомщодо цього можуть бути «Крутянська пісня», «Навпротитьми, неволі, горя...», «У січневе свято», «Листопад», твори,присвячені подіям 1918 року, колиНові бійці, нові поети виступали,Вночі Грушевського хилилась голова.Коли складав рядки нових універсалівІ змістом буряним запалював слова«У січневе свято»'Так, це була політична лірика, нехарактерна для філософськогомислення Антонича, набагато слабша від віршів, що їхписали на ті ж теми Євген Маланюк, Святослав Гординський табагато інших поетів, які мали вроджений публіцистичний хист.Антонич не зумів утриматися від газетних, шаблонних декларацій,проти яких сам виступав, що свідчить не так про його непослідовність,як про нестримний патріотизм, котрий він жоднимчином не міг інакше заспокоїти, хіба що зворушливими окликамина честь героїв, загиблих за незалежність України.Богдан-Ігор Антонич народився на Лемківщині 5 жовтня1909 року в родині священика. Його рідне село Новиця теперна території Польщі.Хата Антоничів не збереглась. Але біля того місця, де вонастояла, коло церкви, в центрі села, збудовано скромний пам’ятник,бронзовий барельєф на бетонній стелі —досить гарне зображенняобличчя поета. Пам’ятник поставлено 1989 року заходамильвівських письменників за ініціативи Романа Лубківськогоі завдяки його організаційній наполегливості. 2001 рокув польському повітовому місті Горлиці організовано кімнатуБогдана-Ігоря Антонича в приміщенні місцевого краєзнавчогомузею. Тут можна оглянути предмети матеріальної культурилемків із села Новиця, фотографії й книжки, що розповідаютьпро малу батьківщину поета, як про край особливих народнихі релігійних традицій, нерозривно пов’язаних з Україною.Новиця — мальовниче гірське село. Пасовища, поля й городина схилах гір, темно-сині смерекові ліси, дзвінкі ручаї, зворий потоки —краєвиди, оспівані Антоничем, тут є реальністю.