Літературознавство итиказ

НОВОЗНАЧИМА БОРОЗНАв нашу літературу прийшов новий ноет. Його ім’я СтаніславЧернілевський. Це перша його книжка. Вона створюваласядовго, вірніше, дорога до її написання була довгою. С. Чернілевськомуминуло 34 роки. Він пройшов «університети»життя, пекло сумнівів щодо свого таланту, різні літературнізахоплення й школи. Його поезію можна назвати плоттю палкоїгромадянської мислі про сьогоднішній світ і про суть нашоїдуховності.Поет знає, що його твори далекі від ідеалу, але розуміє, щовін «славослів’ям вже перехворів». Це правда. Поезія С. Чернілевськогосправляє враження інтимної сповіді, в якій мичуємо тільки схвильований подих і майже зовсім не чуємослова. Можна подумати, поет не призначав своїх віршів длядруку, а писав їх для того, щоб розрядити напругу почувань,порозкошувати хвилинами творчого надиху.У вірші «Нехай мене не назовуть поетом», який відбиваєпогляди автора на своє поетичне мистецтво, С. Чернілевськийпише:Усе в природі тягнеться до слова.Немов тумани тягнуться до дня.А річ не в тім, наскільки гарна мова,А річ у тім, наскільки не брехня.Коли у мами дні й труди солоні.То їй не треба гарної хвали,А треба, щоб важкі її долоніВ дротах рядків, як в жилах біль, гули.Потреба простої розмови, звичайного, але правдивого слова,на думку С. Чернілевського, — це щось вище за саму поезію.Цю потребу він відчуває в собі й реалізує в своїй творчості.Але ж реалізує саме за допомогою «магії пера». Висловитиправду без магії слова неможливо. Отож, виявляється, поетстає в певну позу, відкидаючи все і навіть те, «наскільки гарнамова», заради того, щоб загострити увагу на правдолюбнійприкметі свого натхнення. Що ж, мені подобається й така поза.Це не гріх молодого творця, а його пристрасть, яка навітьу своїх похибках прекрасна, бо націлена на осягнення великої,не ілюзорної мети. Така поза — не позиція автора, не йогокредо, а тільки одне з бажань, закономірна й навіть потрібна