Літературознавство итиказ

романтиків, котрі прийшли в українську літературу в першійполовині XIX ст., фольклор був лише формальним зразкомдля наслідування, то для одного з них, а саме для Т. Шевченка,він був насамперед ідейним натхненником.Т. Шевченко — центральна постать не тільки класичної, алей усієї української культури та історії. Його творчість наповненагуманною, національно-визвольною, правдолюбною, незнищенноюреволюційною потугою. Вона вражає пророчою геніальністюі загальнолюдською настроєністю. Будучи пристраснонаціональною, вона соціальним і філософським вогнемсягає планетарних обріїв. Світову поезію Т. Шевченкозбагатив багатьма ініціативними ідеями, принципово новимиобразами, серед яких виділяється образ героїчної матері, здатноївмерти за свободолюбні ідеали сина-тираноборця.Після Т. Шевченка найвидатніша особистість у нашій поезії— І. Франко. Цей дивовижний геній у нових поетичнихформах, на новому історичному етапі продовжив і розвинувтворчість Кобзаря. З невтишимих соціальних болінь зринавбогатирський голос «вічного революціонера». І. Франко — співецьгромадянської жертовності. Хоча в ліриці І. Франка поважнемісце займає інтимна сповідь і філософська рефлексія,але над ними панує трагічний прометеївський мотив. Високедосягнення І. Франка — поема «Мойсей» — може вважатисяодним із найкращих творів світового письменства про складнівзаємини народного проводиря і народу.Невмирущу силу дала нашій поезії послідовниця Т. Шевченката І. Франка — геніальна Леся Українка. Сюжети античнихтворінь вона «поклала на музику» своєї душі, синтезувавшисоціальні й національні боління українського народу з вічнимитемами світової літератури.Т. Шевченко, І. Франко та Леся Українка були виразникамитих історичних процесів, які визначили напрями суспільногорозвитку в Україні, засвідчили пробудження в народі революційноїсвідомості. Вони стали речниками грядущої соціальноїі національно-визвольної революції.Українська поезія XX ст. перейняла в класичної культуринайпоступовіші, громадянські, революційно-демократичні тенденції.Вона народжувалась у буквальному розумінні під часбоїв за нове суспільство, в якому національне почуття повиннобуло гармонізуватися із соціальною загальнолюдською програмою.До багатющої гами почувань, громадянських болінь і настроїв,якими перейнята новітня українська поезія, може бутиепіграфом вірш П. Тичини «Чуття єдиної родини».Героїнею української сучасної поезії виступає праця. Труд