Літературознавство итиказ

ковитого винародовлення і остаточної загибелі ніколи виречисяне можемо і не сміємо».франко обороняв перед «змартвихвстанцями», що від нихнесло духом польського шовінізму, українську уніатську церкву,розуміючи, що вона обрядово близька до православної. Унинішній ситуації, коли церква Московського патріархату, подекудимаскована українською мовою, виступає як непримиреннийворог зорієнтованої на Європу української політики і,звісно, греко-католицької церкви, повторюється історія «змартвихвстанців»— тільки вже не з боку Польщі, а з боку Росії.Франкові перестороги несуть у собі невисловлену, але в підтекстіприсутню пораду. Вона полягає в тому, що релігійнийкордон на Збручі, який прагне зміцнити вороже європейськійУкраїні московське православ’я, українцям необхідно зламати.Об’єднання православної церкви Київського патріархату з автокефальноюцерквою православних українських ієрархів, апотім із греко-католицькою церквою може бути природнимкроком до створення єдиної помісної української християнськоїцеркви. Знаємо, що цю мрію складно втілити в життя,але віримо в її здійснення не так волею князів церкви, як волеюдержавного народу, котрий для збереження своєї політичноїнезалежності повинен домогтися об’єднання своїх християнськихцерков у єдину помісну церкву.Конституційне відділення церкви від держави не може й неповинно забороняти церкві й державі працювати спільно в напряміоб’єднання української нації. Складні взаємини українськогодуховенства і політичних лідерів України тривожилиФранка, який серед священиків, своїх сучасників, шукав світлихпатріотичних душ, перейнятих національним, соціальнимта освітнім вихованням народу, подібних до Маркіяна Шашкевича,Якова Головацького, Миколи Устияновича, АнтонаМогильницького, Івана Озаркевича та інших духовних пастирів,які в першій половині XIX ст. були водночас церковноюта політичною елітою Галичини.На тлі діяльності церковних зверхників, позначеної бездарнимта бездумним моралізаторством, відчуженістю від просвітницькогой національного руху інтелігенції, байдужістю до соціальнихпроблем суспільства поява митрополита АндреяШептицького справила на Франка сильне враження. Він відчув,що на чолі греко-католицької церкви став новатор, який«не промовляє так, як його попередники, звисока, авторитетно,напушеним і ніби маєстатичним тоном, не ходить на ходільницяхі не «возвіщає», а говорить попросту, як рівний до рівних,як чоловік до людей... говорить про речі, як європеєць, він сам