Літературознавство итиказ

свою «науку», за якою атрибути так званої дореволюційноїпоетики повинні бути зігноровані співцями нової доби. Хто незнищував форми, а за нею й самої природи поетичного слова,нерідко проголошувався ретроградом. Ще в 1927 р. Гео Колядау книжці «Futur extra» вигукував:Вилисі, катаральні поети анемії,не квокчіть,не слиньте,будь ласка!Ви,отебецезено-олірені,що херувимно співаєте «хуги»,«геніальні» Тичини, Сосюри, інші...Геть руки!Не хапайтесь за колеса локомобілів історії.Всіх противників та поучувальників Рильського непокоїлиформи його поезії, передовсім сонети, як Гео Коляді болілитичининські фуги. Що не критикувалося тоді у творчостіРильського, всюди і завжди виринав сонет, який ніби накликавбезконечні анафеми «правовірних». Ось В. Коряк, якийнахабно підтасовував факти, характеризуючи духовний станпоета словами Рильського, сказаними про Ніцше. Критик називавМаксима Тадейовича «людиною з ідеологією феодала».Як по-єзуїтськи двозначно і оскаржувально звучали ці словапри людях, що на «дворянське» походження М. Рильськогодивились як на оправдання своєї ненависті до його таланту! Вобгрунтуванні свого обвинувачення критик не може не згадатисонетів: «... думка лине слухняно за поетом, за його карбованимисонетами — туди, в забуті панські маєтки з їхніми бібліотеками,з книжками, оправленими в оксамит та сап’ян, зколекціями люльок та турецьких ятаганів».Звичайно, своїми ранніми книжками Рильський не потрапляву тон домінуючого настрою української поезії того часу,хоч відлуння революційних подій і багатьох з’явищ, пов’язанихз тими подіями, знайдемо у всіх його збірках 20-х років.Справді, він ще дитиною, задовго до землетрусів, що повалилив Україні владу царату, підпав під чар бібліотек і книгарень,під сяйво слова геніальних поетів минувшини, насампередПушкіна й Міцкевича. Це, з одного боку, довгий час заважалойому сприймати життя у світлі свого власного зору, але, здругого боку, посилило згодом його зір променями великихумів, збагатило його образне мислення і, врешті, перейшло в