Літературознавство итиказ

компонував свій перший «руський» вірш «Нічліг», а було це впівнічній Італії, десь біля Кассано, де Федькович, старшийлейтенант австрійської армії, брав участь у воєнних діях, поетне мав найменшої гадки про те, що його поезія стане другимпочатком, а він сам — основоположником нової літератури наБуковині і в Галичині. Другим, бо началом начал нової літературиі національного відродження на галицько-буковинськихземлях була «Русалка Дністровая». Бона випливла на світ рівноза чверть століття до виходу першої Федьковичевої збіркивіршів, але тут же була назад загнана в дністровські плеса реакційнимигалицькими попами, які свою церковну слов’янщинуперемішали з гіршими зразками мови Тредіаковського таДержавіна і намагалися тиЛі язичієм творити богоугодну й царелюбну,насправді кумедну й антинародну письменність.Коли Федькович брався писати «Нічліг», він не знав, мабуть,про маніфест «Руської трійці» й напевно не знав, що наСхідній Україні вже гримить могутнє Шевченкове слово. Натой час він був типовим буковинським русином, що, закінчившидва класи реальної школи в Чернівцях і пройшовши немалуслужбу в австрійській армії, тягнувся до німецької мови йкультури, приглушуючи в собі незрозумілий, здавалося, безперспективний,але невсипущий дух своєї народності. «Нічліг» —явина того духу. Цей вірш —ніби останні слова солдата передбоєм:Де хто ляже, божа воля —Є де спати, мною поля.Треба ж було воякові перед можливою завтрашньою баталієюй смертю помолитися, а молитися найкраще материнськоюмовою. А ще й тому Федькович зважився написати«Нічліг» і деякі, на жаль, загублені потім вірші по-українськи,що його низове військове оточення було українським; солдати,буковинці й галичани, які рідною піснею та оповіданнями проподії свого дожовнірського життя коротали службу й проганялиармійську нудьгу, — його натхненники, перші вчителі. Абула ще одна, можливо, найголовніша причина переходуФедьковича з німецької на рідну мову — співчуття італійськимповстанцям, які під керівництвом Гарібальді боролисяпроти австрійських загарбників, солідарність поневоленого зпоневоленими, яка мусила бути й докором поетові за те, щовін як офіцер командує карателями, служить кованій з кістоквіденській короні. Так наперекір мундирній крижаній силі розкривсяперший пуп’янок, вибухнув цвіт, який показав природуглибоко захованого живлющого кореня душі поета. Той нечутний