Літературознавство итиказ

збройного завоювання наших територій. Не ті часи. Тепер «нашіворіженьки не гинуть, як роса на сонці», а завойовують нашінформаційний простір, грубо витісняють нашу мову на задвірки,скуповують наші підприємства і під виглядом глобалізаціїекономіки обертають українського виробника на такогособі космополітичного раба, який працює в Донбасі, а прибутоквід його праці шахраї настригають не у Москві і не в Лондоні,а таки ж у Києві, але таємно пересилають украдені внашого народу гроші в зарубіжні банки.Ми маємо свою добре продуману й добре реалізовану зовнішнюполітику, націлену на приєднання України до Європи,свою армію, фінансову систему, дипломатичну і митну службу,свій хліб, своє виробництво багатьох товарів, здатних конкуруватина європейських ринках з продукцією інших країн,маємо світового класу наукові досягнення, маємо літературу імистецтво, здатні посісти поважне місце у світовому літературномуі мистецькому контексті, маємо Конституцію і не такувже погану адміністративну систему (хоч, якби викинути з неїполовину чиновників, була б вона набагато ефективнішою) —словом, маємо державу. Але говоримо про це тремтячим голосомтак, ніби показуємо докторові свою дитину, прекрасну,яку, одначе, щось болить і вона плаче.Що нам потрібно мати, щоб наша держава була здорова?Насамперед — і це перше — нормальний парламент. У нашійКонституції повинна бути стаття про те, що Верховна Радаможе вважатися законодавчим органом і працювати лише заумови, коли в ній сформована більшість, яка бере на себе відповідальністьза дії свого уряду, і сформована меншість, якатой уряд критикує.А друге — нам потрібна державна підтримка української мови.Якщо квитки на цей вечір видрукувані не державною мовою,а воно саме так є, то ми тут, у цьому залі, демонструємозневагу до нашої Конституції. Нашому урядові вистачило грошейна чудовий ремонт цього дому, але не вистачило розуму надрукування українською мовою квитків до палацу «Україна».Наша безвідповідальність виринає всюди, де треба зробитидрібничку, бо ми, як справжні панські слуги, хочемо мати й своїхприслужників, а ті —ще своїх і так аж до того, кому «всьо равно».Наша мова є й завжди буде основою нашого державного йнаціонального суверенітету. Кожна людина здатна володіти, а внаші часи просто зобов’язана розмовляти і читати кількома мовами,якщо хоче бути успішною в своїй справі. Але тільки однією,рідною мовою будується душа людини, її емоційна система,зв’язок з космосом, з Богом, а найголовніше —з собою.