Літературознавство итиказ

Черні» нема тих пропорцій у формі, нема того внутрішньогосвіту у виразі облич, до яких ми звикли, оглядаючи, нібискульптурні твори, людей, котрим Кобилянська дала життя влітературі. Але й туди, на той затемнений схил, треба заходитинам, якшо ми хочемо віднайти всі до останнього скарби великоїдуші Кобилянської.Зламана фізично, розпрощана з великими друзями своїми —Франком і Лесею Українкою, замкнена кордонами, але сильнадухом, Ольга Кобилянська щільно зачиняла вікна й двері своєїхати від чаду, який видихали категоричні у своїх судженняхукраїнські ультранатріоти. «Всяка акція, — писала вона КириловіСтудинському в грудні 1933 р., — яка намагала би сяперервати культурний зв’язок західноукраїнських земель з РадянськоюУкраїною, посіяти взаємне недовір’я та викликативорожнечу... принесе лише шкоду цілому українському народові».Кобилянська була сповнена ясним передчуттям щодооб’єднання українських земель, яке єдине могло принести свободуукраїнському народові і зібрати всі його частини в однудержаву.«Мені здається, що цвіт папороті, якби він був, то був би доВас подібний», — ніжно зверталася Леся Українка до уславленоїдочки зеленої Буковини. Кобилянська — нев’януча косицянашої землі, що пробилася крізь терновище і, зацвітаючи підвітром, рвала об колюччя свої пелюстки, їхні свіжість і запахоздоровляють людину, коли дивишся на них, хочеться піднятивсю землю вище, ближче до сонця, у вічну теплінь на радощілюдям.Ольга Кобилянська — гордість цивілізованого людськогодуху. Слово її єднає нас із всесвітнім мистецтвом, а отже, єзапорукою безсмертя нашої культури. Нічого кращого не можебути для нас, як, окрім поклоніння перед Ольгою Кобилянською,шукати повсякчас в її житті й творчості прикладу «боротисяз вузькоглядністю, тупоумством», ділом своїм возвеличуватинаш народ, що впевнено йде до свого щастя.1963