Літературознавство итиказ

ГЕНІЙ ШЕВЧЕНКА*Не буде перебільшенням сказати, що українська держава,яка встала з небуття 1991 року, завдячує своє воскресіння нелише священній крові, котру віддавали за українську ідею воїни,але й слову найвизначнішого нашого державотворця ТарасаШевченка. Його визвольна і державотворча місія, як про цесказав Іван Франко, рівняється дії десятьох армій. Його творчість— перекована в слово зброя його великих попередників.Він би не з’явився, якби не було до нього Хмельницького йМазепи, Ґонти й Залізняка, всіх ним названих і не названихкозацьких провідників, отже, якби не було знову ж таки тієїсвященної крові героїв, яка, здається, не всякла в землю, аякимось надприродним чином перейшла до нього, почалапульсувати в його серці, в його натхненні, в його визволяючійз рабства поезії. Він зібрав у собі страждання всіх синів України,що народились до нього. В його слові закладена незнищеннаенергія поколінь, ним покликаних до боротьби за свободу.Та енергія передалась нам, вона перебудувала українськийпошевченківський світ, вона тягнула протягом двадцятогостоліття поїзд української Історії від однієї станції самостійностідо наступної, аж до наших великих днів. Шевченковибавив нас із неволі.Та помилково було б сказати, що він завершив своє діло іможе відпочити. Маючи державу, ми ще довго будемо рабамистарих тоталітарних норовів, лінивих узвичаєнь, самолюбнихінстинктів, що вкорінились у наші гени за століття підневільногоіснування. Нам потрібно буде Шевченка і в тому тисячолітті,в яке от-от відчиняться двері. Але перший крок зроблено.Раби встали. Кайдани розірвані. І, хоч їх наприкінці XX ст.не окроплено «ворожою кров’ю», на них так багато і нашої, іворожої крові, що вони зітліють, стануть горами отруйної пилюги,для якої, мабуть, не вистачить місця в безкінечних шахтах,де стояли ракети із смертоносними атомними боєголовками.Ота пилюка буде ще довго осідати в наших легенях, занечищуватинаш організм, але вбити нас вона вже не зможе,незважаючи на смертельні вердикти, що їх виносять нам слугимертвої імперії.Виступ на святі Т. Шевченка 16 березня 1996 р. в Кошицях (Словаччина).