Літературознавство итиказ

ська література — література глибокого ліризму, сентименталізму,плачу». Тут є над чим подумати. Леонід Рудницькийзвертає увагу на «жіночу», лагідну особливість української мови,він схильний вважати, що її пестливість, «здрібніла мовнаемоційність» впливає на бурхливий розвиток нашої плаксивоїлітературної продукції. І це правда. Тільки український поетможе назвати свою вітчизну здрібнілим словом, «українонькою»,такої можливості не дає німцеві мова німецька, росіянинові— мова російська і т. д. Гимн України, де співається про«воріженьків», навряд чи можливо перекласти досконалобудь-якою європейською мовою. Переклад мусить бути суворішим,бо таких лексичних ніжностей не мають інші мови. Зізнаюся,що на всіх урочистих зібраннях, коли зала співає «Щене вмерла Україна», я співаю; «згинуть наші вороги», що добревкладається в розмір вірша. Ніколи наші «воріженьки» не згинуть,«як роса на сонці», — так думає кожен українець, якийспізнав і спізнає сьогодні гадючу живучість наших ворогів, щоздатні, як упирі, вставати з могили пізньої ночі.До речі, слабкість слів Павла Чубинського, що з музикоюМихайла Вербицького наприкінці XIX ст. стали головною політичноюпіснею українців, завжди відчувалася елітою нашоїнації. 1916 р. у Відні вийшов «Співанник з великих днів» підзаголовком «Ще не вмерла Україна». Там нема «воріженьків».Текст гимну нашого мав таке звучання:Ой Богдане, Богдане, славний наш гетьмане,Нащо дав ти Україну москалям поганим!Щоб вернути ЄЇ честь, ляжем головами,Назовемся України вірними синами!Душу, тіло ми положим за нашу свободу,І покажем, що ми браття козацького роду!Мабуть, Богдан Лепкий, який упорядкував «Співанник»,відредагував пісню, наблизив її до шевченківського розуміннянаших «воріженьків».Леонід Рудницький наводить приклади з української класики,де панує сльотлива сентиментальність. Найпоказовішийприклад —вірш Ю. Федьковича «Дезертир». Там солдат тужитьза мамою, він хоче до неї приїхати, щоб «дрівець єї врубатоньки!»Цей вірш колись був прикладом зворушливої мови, майстерноговинахідництва в римуванні, але тепер він сприймаєтьсяяк певний анахронізм. Деякі сучасні українські поети прагнутьдля матері України «врубатоньки» якомого більше скигливихвіршиків, од яких нападає нудота і нехіть до читання поезії.Бездарність дуже часто спекулює мотивом терпіння, якийпроникає у твори кожного видатного поета, бо ж сам він є