Літературознавство итиказ

ТИЧИНА ЖИВИЙ,ТИЧИНА З НАМИМожемо чимало коментарів дати до того чи іншого творуТичини, можемо окреслити головні прикмети феноменальноголітературного явища, яке коротко звемо — Тичина, можемо —хто знав поета особисто — пояснити, як переходила нечувананіжність вишуканого інтелігента в гнів, у прекрасний гнів поета,коли з підсвідомості у верхні, найблагородніші сфери душіпіднімається біль твоїх батьків і прадідів. І все-таки ми стоїмоперед Тичиною як перед одною з найбільших таємниць духовногосвіту. Як міг з несміливого бурсака, над долею якого гралисумні дзвони скиту, вийти великий поет, що серце своє,ніби серце дзвона, взяв на поворозку і вдарив ним об золотукреш українського неба! Талант помножений на революцію, —сказали. Це правда, але надто загальна. Не всі таланти булиупотужнені революцією. Деякі не витримали її натиску, зламалисяй пропали під її хвилями... Природний літературний дарТичини має свої риси, і перша з них — бунтарство. Житейськанесміливість поета, в якій була якась ніби аж зайвина делікатності,зумовлена саме тим, що дух його був пройнятий надміромнепокори. Це застереження природи. Це так, як могутніфізично люди, як правило, дуже добрі й лагідні.Спочатку бунтарство Тичини прилучилося до того руслагромадської лірики на Україні, в якому текли чесні скарги йуболівання за долю народну; але сильно спримітизовані, плиткі— вони були нездатні розвалити замшілі гаті надокучливоодноманітногопоетичного мислення й віршування. Останніпублікації творів з архівів Тичини показують, що ще в 1915 роціпоет дав блискучий зразок громадянської лірики.Д ух народів горить, дух народів, «м ов жрець».Тільки в нас, як було: ті ж раби, ті ж підгінчі.О, прийдіть же, прийдіть, Маккавея мечі.Спалахніте, вогні Леонардо да Вінчі!Строфа й глибина мислі тут уже тичининські. Не лиш передчуття,а й жадання революції, не лиш прагнення революційногогрому, а й погляд за стіну революційної бурі — в суспільство,де життя кожного може виповнитися так різноманітно йтворчо, як життя Леонардо да Вінчі.І все ж таки геніальним робить Тичину той громадянськийпафос, який прийшов на зміну його філософським страждан-