Літературознавство итиказ

ПОЕТ ЛИЦАРСЬКОЇ ГІДНОСТІЙ ПРАВДИДесь у 60-х роках минулого століття, коли Юрій Федькович,будучи вже визнаним поетом, господарював у Путилові, сталасяз ним пригода, що показує дуже яскраво його складний,бурхливий народний характер. Ту пригоду він описав у листідо свого друга Д. Танячкевича: «Каже одної неділі сестра домене: «Сегоднє не буде тутки служби, але зберися та йди наляцький бік (мова про галицький берег Черемошу. —Д. Я.) доцеркви. Зібрався та й пішов. Люди там стали ся межи собовпитати: а хто се, а хто се? — Та се урльопник з волоськогобоку. — Ану бити його, гунцвота, що він має у нашім селі тау нашій церкві робити? — Ґвалт! — Якби були не панотецьКостинович, то хто знає, що би там ся стало, бо я мав при собіпістолєта, та лиш єм ждав, аби котрий ся був до мене зближив,відразу був бих єму срібного бобу дав».Отож до церкви (задля годиться), але з пістолетом —гойно,романтично! Зброя при ньому була неприхована, для гонору,для вдоволення парубоцького шику, але все ж таки моторошнимхолодком повіває від такої шиковності. Тільки непідвладних,полярних пристрастей чоловік може правицею хреститися,а лівицю тримати на рукояті пістоля. Таким був Федькович.Його загониста, опришківська, горда натура, успадкованавід народу, серед якого він виростав, не знала міри ні влюбові, ні в ненависті. Ця гуцульська вдача пом’якшуваласяліричним ладом обдаровання, потягом до самоосвіти, життєвимдосвідом письменника, але все ж таки залишила на всьомуйого ділі глибоку печать.Коли він захопився творчістю Шевченка, то це захопленняне знало меж. Він ладен був зовсім розчинитися в слові свогобожества, своє «я» запропастити в індивідуальності й сяйвігенія, згинути в своїй любові. Він любив мало не до затьмареннясвідомості найдорожчі свої ідеали і декотрі навіть дрібничкові,на перший погляд, речі, наприклад, свою гуцульськуодежу, топірець, з яким заповідав зобразити себе на надгробнійплиті. До самозабуття любив пісні й легенди про Довбуша,в одному з віршів своїх вказував навіть, де знаходиться грібнародного месника, хоч, звісно, тої могили ніколи не бачив.Безмірно любив деякі надзвичайні, трагічні сюжети, які опрацьовувавпо кілька разів протягом усього життя, шукаючи не