Літературознавство итиказ

зачинати історію українського сонетарства, зваживши на те, щовін був опублікований в першій книзі «Вестника Европы» за1830 р., на декілька місяців раніше од публікацій в тому ж такижурналі перших «оригінальних» українських сонетів. Зважитислід і на те, що цей переклад був значно вище у всіх відношенняхвід тих перших ніби неперекладних українських сонетів,які, хоч і належали, здається, так само перу Шпигоцького, булицілком недолугими за формою і позиченими за змістом. В оригіналізакінчення «Акерманських степів» звучить так:ЪStöjmy! — jak cicho! — slysz? ciagn^ce zurawie,Ktörych by nie do^öigJy irenice sokoia;Slysz§, k^dy si? motyl koiysa na trawie,K?dy Älisk^ piersi^ dotyka si? ziola.W takiej ciszy! — tak ucho nat?iam ciekawie,Ze slyszalbym gtos z Litwy. — Jedzmy, nikt nie wola!Опанас Шпигоцький ці рядки переклав так:Пождім... Як тихо все! Я чую журавлів.А їх ключа б не вздрів бачніший з соколів.Я чую, як в траві метелик колихнеться.Як гадина слизька до зілля доторкнеться.В тиші сей слухаю так пильно, занімів.Щ о з родини б чув гук. Ніхто не одкликнеться.Хоч тут явно відчувається невиробленість нашої літературноїмови, переклад цей можна подивляти за підбір лексики (якегарне слово, наприклад, «бачний», «бачніший») і деякі не позбавленіпоетичного чарування рядки. Ритмічно цей перекладпросто-таки бездоганний. Таким же шестистопним процезурованимямбом із чергуванням жіночих і неіснуючих в оригіналічоловічих рим перекладав «Кримські сонети» і сам Рильський.Але Шпигоцький не зумів похопити і передати нашою мовоюпалаючу страшним полум’ям ностальгії душу Міцкевичевоготвору. Провина радше'не поетичного обдарування нашого драгомана,а загальної літературної ситуації, в якій українська поезіящойно почала заявляти про свої права на справжню лірику,трудно відзвичаюючись од сміховинок та бурлеску, які так гарновиглядали в «Енеїді» і так нікчемно — у штучних витворах,відомих під назвою «котляревщини». Тяжко думати про те, щонаша поезія аж за сто років, уже з-під пера Максима Тадейовичапридбала «Акерманські степи» і всі «Кримські сонети» взовсім іншому, близькому до оригіналу звучанні.Але, як ми вже знаємо, і Рильський довго «бився» над перекладом«Акерманських степів». Ось кінець першого варіантайого роботи (1926):