Літературознавство итиказ

франка до Риму в товаристві Михайла Грушевського, яка відбулася1904 р.Леонід Рудницький переклав і прокоментував статтю І. Франка«Римські враження», що була написана того ж 1904 р. німецькоюмовою для віденської газети «Die Zeit». Свого часустаття була перекладена Ярославою Погребенник і надрукованав 50-му томі зібрання творів І. Франка. Але новий, точнішийпереклад і перший глибокий аналіз цього твору показуєІ. Франка як блискучого знавця римської історії і як людину,що не має почуття меншовартості, спостерігоючи велич і мистецькішедеври вічного міста. І. Франко в Римі почувавсясподкоємцем великої нелатинської культури, сином великогонароду. Хоч він іронічно називав себе «варваром», який шукаєслідів своїх предків на поламаних залишках античного мистецтва,насправді побачив подібність найвищих зразків гуманізмув мистецтві древнього Риму і Київської української держави.І. Франко порівнює трагічну статую Галла, який вбиваєсвою дружину, щоб вона не дісталася в руки римлянам, заколюємечем і себе, щоб не потрапити в полон до завойовників,із образом половецького хана Кончака, який, вдихнувши запахєвшан-зілля, стенові пахощі своєї вітчизни, вигукує: «Кращезогнити у рідному краї, аніж у достатку жити на чужині!»«Тут, — пише І. Франко, — римський скульптор прославляєгероїзм подоланого ворога, а там невідомий руський авторXII століття оспівує силу любові до батьківщини в образі нездоланногонебезпечного ворога, який загрожує його країні».І. Франка захоплювала енергія непокори, а ще більше хвилювалойого передчуття смерті Галла, оборонця своєї вітчизни ісвободи.Стаття Леоніда Рудницького «Франко і Рим» викликає багатодумок про характер зустрічі двох феноменальних явищ —безсмертної людини і невмирущого міста, ніби Рим зустрівсяз Римом і прагне знайти в цьому відображення власних звичайнихі надзвичайних прикмет.Журнал «Всесвіт» (вересень 1994) надрукував цікаве дослідженняЛеоніда Рудницького «Мазепа на американській сцені».Виявляється, романтична історія, в якій Мазепа виступаєяк прив’язаний до коня вершник, що галопує дикими степамиз якогось польського шляхетського двору в якусь Татарію,привернула до себе увагу американських драматургів XIX ст.Ця історія, що не має нічого спільного з реальною історичноюособою гетьмана України Івана Мазепи, зате показує неймовірнупристрасть покараного коханця, посадженого в чому матинародила на жеребця й випущеного в степ, дуже подобалася