Літературознавство итиказ

ної культури, як у пісні, в танці, в одязі, так взагалі в побутій поведінці. Коли придивитися до його «педагогічної системи»,побудованої на повазі до хліба, цебто взагалі до людськоготруду, на повазі до старшого, цебто взагалі до народнихзвичаїв і народної Мудрості, на повазі до вірності й чистоти,цебто взагалі до людського ідеалу, стане ясним, звідки берутьсяв Михайла Стельмаха, творця, що сам вийшов із глибиннародного життя, особливі образи, які можуть видатися неймовірнимиабо навіть солодкаво-пісними для читача, вихованогона трохи інших, жорстокіших і суворіших засадах.Повість «Гуси-лебеді летять...» поетичністю й світляною тугоюза дитинством нагадує «Зачаровану Десну» О. Довженка.В основі обидвох творінь — образ народу, добротою величавого,з землею по-антеївськи нерозривного, творчого й молодого,стражденного й чесного народу. Щоб у світі, який зринає вписьменницькій фантазії Михайла Стельмаха, почуватисявільно, треба, певна річ, знати й любити українську хліборобськустихію або хоч би вдуматися на якийсь час у її споконвічній сьогоднішні проблеми.Іди, дорогий читачу, в той світ і бери з нього у своє серце,що тобі до вподоби: чи дитинну поетичність і дотеп, чи жагупізнання, чи незаплямоване почуття справедливості, чи вродженукультурність людей праці.Вдосконалювати людину в доброму і на прикладі доброгопізнати доброту людей, що засвітили в тобі душу, вчили йпідіймали тебе з біди, проспівати їм пісню хвали й подяки —це ставив собі за мету і це майстерно осягав Михайло Стельмаху написаній прозою поемі «Гуси-лебеді летять...»