Літературознавство итиказ

СВІТ ПОЕЗІЇПЕТРА ПЕРЕБИЙНОСАПеречитуючи поезію Петра Перебийноса, я намагався прилучитийого до якоїсь плеяди відомих сучасних майстрів віршованогослова, скажімо, до шістдесятників чи до наймодернішогопокоління наших поетів, але в мене ця справа не виходила.Отже, я хотів би сказати насамперед, шо за ознакою філософськогонастрою, за тужливим, але спокійним ставленнямдо минущості дійсного та уявного людського життя, за способомлаконічного й чіткого вислову поезія Петра Перебийноса— це неповторний, самодостатній світ із своїм, як сказавпро це Михайло Слабошпицький, універсальним змістом.Звичайно, як і в кожного справжнього поета, у Петра Перебийносає багато улюблених тематичних кіл. Наприклад, темайого малої батьківщини із селом Слободою і річкою Мурашкою,тема історичного роду з козацьким отаманом Перебийносом,тема його батька, що пройшов війну, але був убитий бандитами,його стражденної матері, його зустрічі з людськимидобрими і недобрими натурами. Ці теми, як правило, трактованіз позиції відчуття присутності в душі поета універсуму,чогось вищого за його життєві пригоди і митарства.Сонце плаче серед небаневидющими сльозами.Сонце рве на собі косиі заплаканим обличчямвідбивається в калюжісвітового океану.Але що мені калюжа?Очі в небо піднімаю —і спиваю сльози сонця,і дивлюся на червоніперепалені повіки...О світило! Ти — на грані.Як тебе я розумію!Можна б і так сказати; в центрі світу поезії Петра Перебийносастоїть сонце людської печалі, у кожному регіоні цьогосвіту панує печальне взаєморозуміння між усіма речами і всімадуховними екзистенціями. Філософія цього взаєморозуміннякаже; все дійсне є сумним. Але поет не виступає співачем ісівачем смутку, він шукає сили, здатної протистояти ідеї