Літературознавство итиказ

тільки досконалішого втілення для занозистої теми, а й радостівід писання про застрягле в серці, болісне, а від того солодкепережиття («Довбуш», «Шипітські берези», «Дезертир»),А вже коли Федькович починав носити на когось гнів, то догробової дошки. Не знати, за що саме, але, мабуть, насампередза грубе поводження з матір’ю не злюбив він свого батька, і цяпізьма не покидала його все життя. Він створив навіть легендупро те, що його справжнім батьком був не управитель панськихмаєтків, зубожілий дворянчик Адальберт Гординськийде Федькович, а гуцул-опришок Косован, і цю вигадку розвіялитільки ретельні дослідження вчених Р. Заклинського таО. Маковея. Певна річ, вперта відчуженість Федьковича відбатька мала не тільки моральний, а й соціальний зміст. Парадоксісторії тут полягає в тому, що дрібний писарчук, польськийшляхтич з Галичини приїхав на Буковину шукати «щастяі чинів», підтримувати панщизняний режим та ополячуватимісцеве населення, а став батьком будителя народу, революційногопоета, який писав;Гостри ніж!Ріж ката, ріж!А коло вовкаВійта новіш!Якщо батьком називати того, хто дає й виховує душу, а неплоть, то справді отцем Федьковича був український буковинськийнарод.Справедливо писала Леся Українка, що в нахилі до декоративногобоку дійсності, до виняткових натур чаїлася слабкістьйого таланту. Але, здається, буде так само справедливим визнатив самій суті Федьковичевого дару пристрасть суто народну,вроджену гуцульськими естетичними норовами, традиціями,які не конче відрізняють святочний декор від буднів.Гуцульський косар, наприклад, одягався до роботи у вишиванусорочку, на його кіссі й на кушці вирізьблені символи сонцяй квіти, отже, саме знаряддя праці приоздоблене, та й процескосіння в наших горах і досі вважається мистецтвом, як танціабо співи. Звідси — серпанок ідеалізації на реалістичних картинахФедьковича, які зображають повстання під проводомЛук’яна Кобилиці, кипіння класової зненавиди, нужду, безпросвітність,горе народу, закутого потрійними кайданами, обернутогов отару овець, що її німецьке, румунське та й руськепанство стриже і доїть для своєї вигоди.Федькович почав писати українською мовою, маючи вжедвадцять п’ять років (1859), до того писав по-німецьки. Коли