Літературознавство итиказ

«Лірика нашого століття, — писав Франко в листі до К. Попович(1884), — переважно лірика болю, туги і борби, єсть навсякий спосіб піснею хоровитою, — але, будучи виразом тогоболю, на котрий людськість хорує від свого початку, вона тимсамим єсть і піснею загальнолюдською, останесь великою ізрозумілою і для пізніх, щасливіших поколінь». Так можнасказати і про «Зів’яле листя», книжку болю, туги й боротьби,позначену тією ж тремтячою хворобливістю і гарячкою, що й«Пісня пісень» Соломона, староарабська любовна лірика, віршіСапфо, сонети Петрарки, Камоенса, Шекспіра, Ронсара, наділенутією ж прекрасною невиліковною пристрастю, що й«Книга пісень» Гейне, газелі Гафіза і Рудакі, інтимні віршованіпослання Пушкіна і Міцкевича. Саме цією збіркою Франказаписана й наша українська література до світових, найщемливіших,для всіх народів і поколінь зрозумілих співів закоханоїдуші.