Літературознавство итиказ

Не знаю, чи мій друг простудіював усі три томи промов,листів, статей Робесп’єра, але велетенську передмову до тоговидання, написану А. 3. Манфредом, він читав уважно, вивчавЇЇ досконало, підкреслював (синім чорнилом!) деякі місця і навітьробив помітки на полях. Насамперед його цікавили щедроцитовані й добре підібрані найголовніші сентенції вождя якобінців.Він простежив так само за темою мінливої ролі французькогоселянства в революції 1789—1793 рр. Як відомо, якобінськийКонвент дав землю селянам, одібравши її в магнатів.Цим якобінці прихилили на свій бік селянські маси. Але подіїшвидко розвивалися... Ті місця в тексті передмови, де йдетьсяпро невдоволення буржуазії якобінськими обмежувальнимизаконами, де говориться і про багате селянство, котре, скинувшифеодальну кормигу, забажало само ще лютіше, ніж дворяни,визискувати вбогі верстви села, Земляк обкреслює й тамже позначає: «Роздуми до «Лебединої зграї».Справді, в «Лебединій зграї» він показав поворот українськогозаможного селянства вправо від напочатках тепло й захопленоним зустрінутої Радянської влади, яка так само конфіскувалаземельні маєтності в поміщиків, але не дозволиланаживатися на цьому сільським глитаям. Придивляючись дотого, як, осягаючи механіку подій і класових конфліктів французькоїбуржуазної революції. Земляк розвивав і поглиблювавсвій підхід до історії нашого народу, бачимо, так би мовити, вдії світовий письменницький талант, цебто талант, який в образахі подіях, взятих із власного життя, бачить загальнолюдськіконтури й закони.«Моєму Дмитрові супроти спраги та суму. Василь Земляк.1971, літо». Так дедикована мені «Лебедина зграя» — четвертийдорогий дарунок побратима. Ні спраги, ні суму не зменшилав мені та книжка, але жоден інший твір з усієї українськоїрадянської літератури не справив на мене такого безпосередньогой глибокого враження, як «Лебедина зграя». Я читавїї не як письменник, не як товариш автора, не як літературознавець,а як стривожений любов’ю до рідної землі юнак, якдитина, що допіру навчилась тішитися світом і життям.При читанні я сміявся голосно і відчував, що серце моє стоїтьна сльозах.Василь Земляк саме в ті часи, коли світ був приголомшенийроманом Г. Маркеса «Сто років самотності», дав українськійлітературі твір, який позбавив нас жалісливого бідкання: мовляв,бракує нам художньої сміливості, відстаємо і т. д.Річ, зрозуміло, не в паралелях, а в тому, що українськасучасна література, маючи такого письменника, як Василь,