Літературознавство итиказ

передчутті революційного зриву, в стражданні від любові йненависті до людини, спотвореної «панською ласкою», шукавприкладу ідейної непохитності, незабрудненості людських чеснот.Алкідова мати з «Неофітів» — це вже знайдений ескіз довеличавого портрета. Сам же образ Марії дивує і захоплюєгармонією звичайного та ідейного зв’язку між матір’ю й сином,героїзмом матері, шо схиляється в пошані перед стражданнямисина і зміцнює серце своє проповідництвом його революційнихдумок. Це чи не найбільша перемога шевченківського доброго,людинолюбчого, пророцького генія.Духовний людський поступ, від покірності до волелюбства,від егоїзму до усвідомлення кожною людиною моральної відповідальностіза добро всієї планети, натрапляв на значно міцнішіперепони, ніж технічний прогрес, від рала до трактора, від колесадо атома. Постійна присутність Шевченка в наших днях,безпощадна актуальність його поезії пояснюються передовсімйого боротьбою за людину прометеївського духу. Шевченківпрометеїзм, що йде за словами «не каюсь» і знаходить своє найвищевтілення в «Марії», був не раз уже предметом спекуляцій.Найогидніша з цих афер — спроба виставити нашого поетаяк предтечу філософії надлюдини. А, між іншим, в тому й полягаєвся принада і вся велич «Марії», наймички, покритки,врятованої від поговору і сорому шлюбом із старцем, що вонамає долю і всі риси звичайної української кріпачки, далекої відбудь-якої винятковості. Так, як її вже після смерті ченці одягнули...у порфіру, так нинішні фашизуючі покидьки хочутьодягнути Шевченка у фрак з майстерні Ніцше, де вже навітьнімецькі філософи перестали замовляти собі костюми... Шевченконе був ідеалістом і мрійником. Його пророцтво «буде син,і буде мати, і будуть люде на землі» не могло звершитися інакше,думав він, як тільки в огні революційного пожару, з якогоПлач великий...Почують люде. І той плач,Нікчемний, довгий і поганий.Межи людьми во притчу стане.Самодержавний отой плач!Шевченкова революційна жорстокість вибухала не тільки зйого соціальної ненависті, але й передовсім з національногобоління, і тому він, за висловом Максима Горького, «первыйвоистину народный поэт», спричинився більше, ніж будь-хто зписьменників Росії, до наближення «самодержавного» передсмертногоридання.Ніхто так не прагнув справедливості, як Шевченко. Він кликавїї все життя, а вона не приходила. Він проклинав тих, що