Літературознавство итиказ

дуже широко розглядати і, розглядаючи, підходити разом з авторомдо розуміння секретів не тільки творчості, а й громадянськоївеличі Шашкевича, й ця дорога буде дорогою не лишеемоційного, але наукового пізнання. Науково обґрунтоване, зджерел архівних винесене, зміцнене фактажем, насичене прозаїчнимидеталями, поетичне письмо Лубківського заворожуєперепадами стилів і настроїв. Інформаційний момент, який такважко замонтувати в художній твір, є для нашого поета необхіднимі визначальним. Тому, власне, і звучить у поемі реальнийкамертон, про який ми до Лубківського не знали, тому йвиступає в творі реальний священик Йосиф Левицький, ворог«Руської трійці», про якого ми також не відали, хоч він і залишивпо собі єдиний автограф — «запис у метрикальній книзіпро народження Івана Франка». І ця реальність діє сильніше,ніж усі абстрактні фігури, і ця предметність переконує, щоідея Маркіянового життя, втілена в невмирущості українськоїнації, є неподоланною.Лубківський у своїй поезії зробив не одне, я сказав би, науковевідкриття. Саме з його книжки пішло в обіг донесенняагентури директорові Департаменту поліції в Петербурзі за19.ХІІ. 1896 р. на діяльність Івана Франка у Відні, а також поетичнийкоментар до нього. Тут поезія і наука нерозривні.В кантаті про Шашкевича поет роздумує про тих творців, якіне залишили по собі своїх зображень, своїх фотографічних чинамальованих облич, але виступають (бо цього жадає народ) з«позиченими» ликами. «Шекспір, Бараташвілі, Маха, Краль...»Виявляється, це можливо. Грузини не знають, як виглядав зобличчя автор «Мерані», словаки не знають дійсного виду ЯнкаКраля, ми не знаємо, яким був на вигляд Маркіян. А протеми звикли до його «позиченого» лиця, і вважаємо цей образявою його непозиченого духу. А, отже, непозичений дух є началомначал поета. Він визначає все. Де позичений дух живев реальній плоті, там наступає затемнення лиця, пляма безликості.І жодна зовнішня принада не здатна діяти, коли за неюнема оригінальної і красивої душі.1990