Літературознавство итиказ

ка десятків найпоширеніших пісень, ми, його друзі, ставалислухачами, а він продовжував далі. А ще тієї, а ще отакої!Терень Масенко говорив мені якось при цьому, що він склавреєстр Малишкових пісень, і налічується їх сімсот сорок. Чисправді існував такий список? Не знаю.Від Малишка треба було записати народні пісні, треба булоїх видати окремою книжкою, і я збирався це зробити, але невстиг, бо відкладав на завтра, а завтра видалося сумним. Десьіз середини 60'Х років Малишка аж до його смерті я вже небачив співаючим. Він бував ще веселим, але сміх його втративглибину й дзвінкість, ми починали співати, але він після першоїстрофи стихав, робився печальним, мовчазним.Востаннє Малишко зухвало веселим і розспіваним був, здаєтьсямені, восени 1965 року, як їздили ми з ним та з групоюписьменників-латишів до Ужгорода й до Львова в час декадилатвійської літератури на Україні. У Львові, в будинку вчених,він виголосив тоді знамениту промову, закликаючи любитирідне слово, картаючи й ганьблячи галицьких космополітівта перевертнів за їхню байдужість до української культури.Малишко ніколи не впадав у пустопорожню фразеологію,він ніколи не був патріотом із шорами на очах. Він розумів,що інтернаціоналізм, у якому провідним почуванням є пошанай любов не до материнської, а до іншої мови, — це фальшивийлозунг, за яким криється духовна немічність, пристосуванство,культурна деградація і, зрештою, цілковитий занепаднароду...Коли ми повернулися до Києва, нас, тобто Малишка й менеяк керівника делегації, буквально від потягу запросили зайтидо секретаря ЦК Компартії України А. Скаби. Він уже бувпоінформований тодішнім секретарем Львівського обкомуВ. Маланчуком про виступ Андрія Самійловича. Очевидно,інформація була наклепницькою, бо на нас накинувся А. Скаба,не даючи нам сказати й слова, з такими звинуваченнями йпогрозами, що ми просто отетеріли. «Таких Малишків і Павличківми можемо наробити, як захочемо, десятки й сотні! Запам’ятайте!»З цим благословенням ми вийшли від свого ідеологічногонаставника. З того часу, як видається мені, Малишкостав писати ще краще, якось глибше й правдивіше, але сміятисятак заливисто, як раніше, і співати вже не міг.Та повернемося ще на мить у ті часи, коли він співав. Буводин такий вечір дома в Малишка (тоді там, здається, гостювалиВасиль Костенко, Юрій Мельничук і постійні з^іасникитих, здибань Микола Шеремет, Терень Масенко, Олесь Жолдак),коли співав він разом із матір’ю своєю ївгою Базилихою.