Літературознавство итиказ

припустити, що це вплив буковинського романтика на галицькогореаліста, але в першого на думці тегеранська одаліска, ав другого — «людськості бідної горе безсонне». Справді, впливтакий був, причому немалий.Впадає в вічі подібність Франкового вірша «Хлібороб» довже цитованого іронічного хоралу Федьковича «Пречиста діво,радуйся, Маріє».Гей, хто на світі кращу долю має,Як той, що в щколу станувщи відмалу,Про батька, матір, брата забуває.На чужій мові вчиться річ нездалу,Скінчивщи ж щколи за той гріщ народній.Стає раб царський або раб господній,І лиш про себе, про лиск власний дбає, —Гей, хто на світі кращу долю має?Та ж сама восьмирядкова строфа, та ж система римування,те ж драматично-сатиричне напруження, викликане тим, щоавтор начебто не помічає, де правда, а де брехня, і, «прославляючи»лож, фактично засуджує її. Це міг бути й випадковийзбіг структури й стилю двох творів, хоч, знаючи велике захопленняФранка поезією Федьковича, можна припускати, що цеявина літературного впливу. Його особливо помітно на Франковихтворах з гуцульського життя (навіть Довбуша Каменярв одному місці називає, як Федькович, «капітаном»).Образ місяця, між іншим, проходить через усю, за визначеннямтого ж І. Франка, найкращу поему Федьковича «Дезертир»,де символізує одночасно і цісаря, і втікача з армії, і посланцявід коханої, і, власне, створює симфонічне тло трагедіїзакатованого шпіцрутенами жовніра.З військового, по імперії Габсбургів розкиданого життяФедьковича виникла масштабність його творів, відкритість досвіту й до народів. Про це говорять ранні балади «Киртчалі» і«Празник у Такові», в яких змальовуються епізоди визвольноїборотьби південних слов’ян проти турецького рабства, про цесвідчать пізніші його твори: «Сон», «Баркарола», «Боги Сахари»,особливо ж поема «Волошин», де показано, як не національна,а соціальна відмінність стає на дорозі до щастя молдавськомупарубкові Манолію та українській дівчині Катерині.Поезія Федьковича виткана на народнопісенній основі. Але,щедро використовуючи фольклорну поетику, він не завжди мігутриматись від стилізації, тобто від автоматичного наслідуваннянародної пісні. Деякі його речі — це, власне, народні твори,в яких поет майже нічого не змінив, а деякі, може, вдалися вбездоганно наслідувальному дусі, але в них затуманюється