Літературознавство итиказ

чиновницькі лексикони, в одному цьому слові безмір святостій величі!Весела гімназійна історія. Щоб заробити на книжки, ІванФранко пише своїм товаришам домашні письмові завдання.Пише по кілька робіт на днину, міняючи стиль, щоб учительне розпізнав ошуканства. А потім, коли йому треба було писатикнижки для свого народу і він не боявся жодного «професора»,бо (мабуть, він знав собі ціну) не було понад нього наУкраїні більшого ерудита, він уже не змінював стилю свого.Та що важніше — не змінив звички писати по кілька працьденно. Тому його слова про дві заповіді, які він змушений буввиконувати, варто повторювати як найпоетичніший текст, вартовирізьблювати їх на скрижалях кожної людської душі.«Яко син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом,я почував себе до обов’язку віддати працю свого життятому простому народові. Вихований у твердій школі, я відмалкузасвоїв собі дві заповіді. Перша — то було власне почуттятого обов’язку, а друга — то потреба ненастанної праці. Я бачиввідмалечку, що нашому селянинові ніщо не приходитьсябез важкої праці; пізніше я пізнав, що й нам усім, яко нації,ніщо не прийде задармо, що нам ні від кого ніякої ласки надіятися.Тільки те, що здобудемо своєю працею, те буде справдінаше надбання; і тільки те, що з чужого культурного добраприсвоїмо собі також власною працею, стане нашим добром.От тим-то я старався присвоювати нашому народові культурніздобутки інших народів і знайомити інших з його життям».Він — гігантська майстерня літературної творчості. Безлічзадумів одночасно могло виношуватися в гніздах його підсвідомості,тисячі жар-птиць проклюнулося з них, але ніхто незнає, скільки згоріло їх разом з розлогими конарами його мозкуна смертному одрі. У тій майстерні художньої мислі не развідбувалося щось таке, що могло статися тільки в науковійлабораторії, випадок, збіг певних обставин наштовхував на відкриттяепохального значення. Так було, наприклад, з геніальнимитерцинами заспіву до «Мойсея».Ті рядки заспіву можна назвати монологом пророка, щоісторію свого народу схоплює одним поглядом. Не змикаючиповік, веде він зором по краєвидах минувшини і майбутності.Як беркут одним помахом крил набирає розгону для ширяннянад бескидами, злітаючи з камінного шпиля гір, так Франко узаспіві до «Мойсея» одним помахом крил своєї фантазії возноситьсяпонад минулі й прийдешні віки України. Вчитайтесяу цей твір і побачите, що окличні і запитальні речення є тількипідрядними частинами однієї мислі. Ніде в ньому не можна