Літературознавство итиказ

Афродіта, що «жагу запліднення не в силі потаїти», скромнагетевська Маргарита, що виступає в образі весни, і парижанкасередньовіччя Есмеральда, дівочий стан якої «приваблює і надить»,просто не названа «дівчина жорстока, що після довгихмук дарує нам любов», і зворушливі фольклорні образи українськихдівчат із циклу сонетів «Вірність», богоматір, печальякої «лиш людство зрозуміти може», і Афродіта Мілоська з«мужицькими завитками» волосся на шиї, перед якою плакавГейне і мучився Успенський, «незаймана Діана» і Міцкевичеваперша любов Мариля, ця «прошва золота» в гіркому життіпоета — ось «чисті образи жіночі», в яких фантазія Рильськогокохалася, в яких згашувала вона невіддільну від його жагилюбовної жагу пізнання.Немалий розділ в сонетах Рильського складають вірші, присвяченійого літературним вчителям. Кращі серед них — цепортрети Франка і Коцюбинського, Горького і Короленка. Тутми можемо пізнати, що було найістотніше для Рильського вцих письменників. Беручи найголовніпті їхні духовні прикмети,які не могли бути виражені всюди поетичним образом, вінпідкреслює і їх конкретні людські риси, щоб тільки не ослабитив художності свої сонети. Ось як починає він портретфранка:Син Яця-коваля Іван рудоволосий.Рибалка і мудрець, поет і каменяр.Чотири іменникові епітети, чотири абстрактні слова все-такидіють на нас, як поетичний рядок, бо вони зіткнуті з мазкомзоровим — Іван рудоволосий. Навіть тоді, коли мова йде просмертельні рани, завдані Каменярем «беркуту» та «удаву», мине забуваємо цієї промовистої деталі.З усіх сонетних портретів найкраще Рильському вдався«Ніцше». Реакційний німецький філософ, що свою системупоглядів образно викладав у формі легенд, справив був свогочасу неабияке враження на Кобилянську. Від ніцшеанства Кобилянськазвільнилася під впливом передової української л і­тератури. Чи єсть бодай невелике захоплення філософією Ніцшев молодогоРильського (сонет «Ніцше» написаний 1922 р.)?Нема. Та нас, людей, що знають, як було використане вченняНіцше про надлюдину німецькими фашистами, хвилює зовсімінше. Максим Рильський точно малює образ хворобливого філософа,його долю і долю його людиноненависницького проповідування.Безумієм чоло оповилаЙ ому гадюка; терни мислів хорих